Івано-Франківська Архієпархія УГКЦ

Офіційний медіаресурс

Чи доводилось вам коли-небудь чути, що все на світі має свій запах? Кожна людина, річ і, навіть, побутовий предмет пахне по-особливому, пахне так, що його годі сплутати з чим-небудь іншим. Але чи мають свята свій запах?

Справді, важко уявити як можна писати про запахи та ще й про Різдво і то на церковному сайті, але зараз, мабуть, все стане більш зрозуміло. Річ у тім, що нещодавно, в переддень нового року, довелося мені їхати нашою славною жовтою марштруткою повз ранковий вокзал. І саме там до салону увійшов чоловік: незачесаний такий, в брудному одязі, словом – безхатько. Не треба бути Шерлоком Холмсом, щоб це зрозуміти. І, власне від нього, я вперше задумався над тим, а чи може він пахнути, як Різдво?

Так, насправді дивне порівняння, адже Різдво у більшості із нас асоціюється з чимось прекрасним, торжественним, світлим, сніжним, затишним, приємним, радісним, ялинковим… а тут – ну цілком протилежна картина. Благо, я йшов на Літургію і мав нагоду трохи над цим роздумувати.

Отож, чим пахне Різдво? На сам перед, давайте пригадаємо, що передувало цьому святу. Діва Марія, яка будучи зарученою з чоловіком на ім’я Йосиф, отримує звістку про те, що народить дитину і, як їй каже Ангел, «Дух Святий зійде на тебе й сила Всевишнього тебе отінить; тому й святе, що народиться, назветься Син Божий» (Лк. 1:35). Заручена дівчина, приймаючи пропозицію від безтілесного духа, добровільно віддає своє тіло, своє серце і свою душу, словом – усю себе на невідомість. Тому перше, чим пахне Різдво – здивуванням.

«Йосиф, її чоловік, бувши праведний і не бажавши її ославити, хотів тайкома її відпустити» (Мт. 1:19), – читаємо далі в Святому Письмі. Можна тільки уявляти, що собі думав в той момент цей святий чоловік. Кожен хлопець, який знайомиться з дівчиною та бачить в ній потенційну свою дружину, бажає, щоб вона була якнайкраща. І такою, очевидно була Марія з Назарету, з якою колись познайомився Йосиф. І от тепер, коли вони вже от-от мали б побратися, виявляється, що вона – вагітна. Бачимо, що в цьому випадку, Йосиф, можливо й сповнений відчаю, все ж зважується на той вчинок, щоби відпустити дівчину, таким чином вона могла б в якійсь мірі уникнути знеславлення. Мабуть саме в той момент, він відчув запах розпуки, або ж самотності.

Але Господь все досконало продумує. У сні Йосиф має розмови з Янголом, від якого і дізнається, що Марія й справді – найкраща, вона й справді подивугідна та віддано дотрималась своєї обіцянки йому, як її майбутньому чоловікові. “Не бійсь узяти Марію, твою жінку, бо те, що в ній зачалось, походить від Святого Духа. Вона породить сина, і ти даси йому ім'я Ісус, бо він спасе народ свій від гріхів їхніх” (Мт. 1:20-21) і в цей момент Йосиф вже напевно почув запах надії.

Отож від розпуки, якоїсь самотності та невпевненості цей праведний чоловік сповнюється великою надією. Сила Божої премудрості відкриває у ньому великий дар батьківства і він, не будучи біологічним батьком цього немовля, бере під ним повну вітцівську опіку. Йосиф супроводжує Марію до Вифлеєму. Цікаво, що з єврейської мови, назва цього міста перекладається як «Дім хліба». І саме в цьому «Домі» на світ приходить Той, хто сам, в скорому часі, стане хлібом для світу. Таємниця різдвяної ночі цікава ще й іншим. Мабуть, годі собі й уявити в якому розпачі перебував той же Йосиф, коли, прийшовши до Вифлеєму, зі своєю вагітною, на останніх термінах, жінкою, він, як годувальник та захисник сім’ї, не зміг забезпечити гідного місця для ночівлі для своєї сім’ї. Можливо тоді, він пройнявся запахом безсилля.

Чудову роль в цьому моменті відіграла його попутниця. Діва Марія, яка дев’ять місяців тому в цілковитій покорі віддала усю себе на волю Творця, і в цьому моменті вкотре доводить, що «тим, що Господа шукають, ніякого блага не забракне» (Пс. 34:11). Віддана цілковитій довірі до Бога, вона пристає на пропозицію господаря стайні і там, у цілковитому убожестві, серед нічного холоду, вона народжує нам того, хто пройнятий запахом Любові.

У передсвятті Різдва на вечірні є чудові слова в стихирах на стиховні: «В образі Божім ти носиш Адамову подобу, бувши найдосконалішим, і хочеш, щоб руками носити тебе, що все утримуєш своєю могутньою рукою. Як мені вповити пелюшками тебе, що став дитиною? Як мені накормити грудьми тебе, що все прокормлюєш? Як же не дивуватись твоїй незбагненній убогості? Як же мені назвати тебе моїм сином, будучи нині твоєю слугинею?» (Стихира на стиховні Вечірні Передсвяття Різдва). Хтозна, можливо, саме такі думки були в той час у Пресвятої Богородиці, коли вона на власні очі споглядала Творця всесвіту, що мирно спав у хліву серед тварин. І хоч усе навколо не сприяло тому, гадаю, в повітрі витав приємний запах миру, такий, який буває після доброї сповіді.

Можна ще довго розвивати цю тему, роздумувати над запахом страху пастухів, який обернувся на спокій, запахом банальної цікавості мудреців, який обернувся на щось куди цінніше ніж всі знання цього світу… Але в усьому цьому найголовніше питання, яке має поставити собі кожен із нас, християн ХХІ ст., - а де в цій історії я? Містерії тієї ночі не є віддалена від нас календарними роками, але кожного разу, святкуючи Різдво Христове, ми наново переживаємо її. Христос знову і знову приходить в цей світ, залишаючись постійно в ньому. Це велика таємниця віри.

Сьогодні, мабуть, інші запахи проймають різдвяні шопки наших сердець. Це запахи клопотів, турботи, неспокою, запахи відчаю та самотності, страху та трепету, запахи байдужості та апатії до ближніх. У своїй цьогорічній проповіді на Різдво Папа Франциск робить особливий наголос на важливості звернути увагу, подати руку допомоги тим, хто, як і Йосиф та Марія, сьогодні вирушили на пошуки кращого життя. «У кроках Йосифа та Марії приховуються численні інші кроки. Бачимо сліди цілих сімей, які сьогодні змушені вирушити в дорогу. Бачимо сліди мільйонів людей, які не хочуть забратися геть, але змушені залишити своїх найдорожчих, вигнані зі своєї землі. В багатьох випадках цей від’їзд сповнений надії та майбуття; в багатьох інших він має лиш одне ім’я: виживання», - каже Папа. Чи задумувались ми над тим, яким запахом пройняті їхні серця?

Ми, які так часто бачимо біль та зубожіння наших ближніх, яких мало не щодень зустрічаємо на вулиці з розпростертою рукою, яких зустрічаємо на дорогах, на лавах, у наших дворах, поруч цілодобових магазинів, поблизу нічних клубів, у наших під’їздах… чи ми відкриваємо домівки своїх сердець для цих подорожніх? Свято Христового народження – прекрасний лакмусовий папірець нашої совісті. Адже дуже легко бути світлим та добрим до своїх рідних, близьких, друзів чи навіть знайомих, але куди важче робити добро для тих, від чийого запаху нас тягне на бік.

«Віра цієї ночі веде нас до розпізнавання Бога, присутнього в усіх ситуаціях, в яких ми вважаємо, що Він відсутній. Він присутній у надокучливому прибульцеві, часто невпізнаний, що ходить нашими містами, кварталами, їздить нашими автобусами, стукає до наших дверей. Та сама віра спонукає нас відкрити простір для нової суспільної уяви, що не боїться досвіду нових форм стосунків, в яких ніхто не повинен відчувати, що на цій землі для нього нема місця», - повчає Папа.

Святкуючи цьогоріч Різдво Господа нашого Ісуса Христа, не забуваймо, що він прийшов на цей світ у скромному вертепі, де заледве приємно пахло, але саме він став тим, хто наповнив усю землю запахом миру, запахом любові та великої надії. По суті всі новорічні та різдвяні свята, для більшості із нас є саме святами надії в те, що наступний рік буде прожитий краще. Різдво – це не кутя та дідух під столом, Різдво – це можливість відкрити своє серце для тих, хто в цю хвилину пройнятий диким запахом самотності.

Пасторальне планування

Квітень 2018
Пн В Ср Ч Пт Сб Н
26 27 28 29 30 31 1
2 3 4 5 6 7 8
9 10 11 12 13 14 15
16 17 18 19 20 21 22
23 24 25 26 27 28 29
30 1 2 3 4 5 6