Івано-Франківська Архієпархія УГКЦ

Офіційний медіаресурс

«Хресту твоєму поклоняємось, Владико, і святеє Воскресіння твоє славимо»

І як, все ж таки, швидко біжить час. Ну справді, от тільки ми прощали одне одному в чині всепрощення, а ось уже – середина Великого посту.

Цю неділю, яку сьогодні обходимо, називаємо «Хрестопоклінною», адже в цей день наша Церква виявляє особливу почесть Святому Хресту Господньому. Це доволі суперечлива традиція для ще дуже багатьох людей, які часто можуть називати нас «ідолопоклонниками», бо ж як це ми поклоняємося дереву? Або ж і ще гірше, адже ми, по-суті, поклоняємось шибениці – знаряддю смерті.

І як дві тисячі років тому, так і сьогодні, це «слово про хрест» продовжує бути «глупотою для поган» (пор. І Кор. 1, 18). Але вже сам Христос, як чуємо у сьогоднішньому Євангелії, говорить про хрест щось більше, ніж просто про знаряддя смерті. Він каже: «Коли хто хоче йти за мною, нехай зречеться себе самого, візьме свій хрест і йде за мною» (Мр. 8, 34). І в цьому Ісусовому заклику ми бачимо цілий процес, цілу модель, я б сказав - цілий путівник нашого спасіння.

Вийти із зони «християнського» комфорту

Дві попередні неділі фактично готували нас до сьогоднішнього дня. Перша неділя Великого посту, як пригадуємо, називалася «Неділею православ’я», на честь перемоги правдивої віри над іконоборством. Не будемо вкотре повторювати ті роздуми, але в них знаходимо відповідь на те - чим є для нас хрест. Пригадуємо, що дивлячись на ікону чи то розп’яття, ми поклоняємось, цілуємо та молимося не до фарби, дерева чи позолоти, але до того, хто на цій іконі чи розп’ятті зображений. Це як розмова по Скайпі. Ми ж не розмовляємо з екраном телефону чи монітором? Це було б дивно. Але, дивлячись на монітор, говоримо із тими, хто по той бік екрану. Так і з нашими святими іконами та хрестом.

У попередній же неділі, ми бачили велику віру тих чотирьох чоловіків, які принесли свого немічного друга до Христа і Він, як правдивий Бог, прощає бідолашному його гріхи, і як правдива людина, зціляє його фізичні немочі. При цьому, дуже важливими є те, що Христос зробив це чудо, «ПОБАЧИВШИ ЇХНЮ ВІРУ» (пор. Мр. 2, 5).

І ось у цю вже третю неділю Він каже: «Коли хто хоче йти за мною». Зауважте - Христос, хоч є правдивим Богом, нікого не змушує йти за Ним, але каже - «Коли хто хоче». Але для того, щоб іти, мусимо мати здорові ноги, бо ж без них – ніяк. Саме тому, у попередній неділі, ми читаємо про те, як Він оздоровлює того розслабленого, який, очевидно, не в змозі був самостійно пересуватися.

Так ось, ми пережили вже три тижні Великого посту. По суті, перейшли його екватор і сьогодні запитання до нас – а чи маємо здорові ноги, щоби простувати за Христом.

Час Великого посту покликаний примирити нас з Богом, тобто розвернути від нашого звичного ритму, витягнути із зони комфорту для того, щоби могти простувати за Христом. І ось для чого нам минула неділя, - побачити чи ми, бува, не є тими розслабленими, чи ноги нашої душі є здоровими для того, щоб іти за Христом.

Вийти із зони «християнського» комфорту

Але для того, щоб за Ним іти, потрібне, перш за все бажання. Св. Августин писав: «Бог створив нас без нас, але спасти нас без нас не зможе». Ми потрібні йому не тому, що він нас потребує, але тому що ми – потребуємо Його. Говорячи «Отче наш» ми вже звикли називати нашого Бога на «Ти». І це Його така воля, щоб ми чулися справді Його дітьми. Але правда в тому, що він – наш БОГ, Творець всього видимого і не видимого, Всемогутній і Безмежний, якого людським розумом ніколи не збагнути, Творець вічності. Ми потребуємо Бога, але часто самі стаємо на заваді того, щоби Він міг врятувати нас.

«Нехай зречеться себе самого».

Для того, щоби йти за Ісусом не достатньо мати лише бажання. Так часто, ми можемо мати те святе бажання – покаятися, постановити виправитись, творити добрі вчинки, жити морально, але все це буду робити, як то кажуть - «з понеділка», потім. І у цьому є дуже велика небезпека. Бачите, сьогодні диявол не може спокусити людину думкою - «а от Бога нема», ну бо ж ми, дякувати Богу, пережили радянські часи, але сьогоднішні його підступи є куди небезпечніші. Він каже: «Так, ок, Бог є – це, як би, факт, ти вір в нього і все таке… роби добрі справи, сповідайся, АЛЕ… потім. Подивись який чудовий світ. Живеш лише раз, а потім, колись, «з понеділка» почнеш жити по-християнськи». І правда також в тому, що дуже багато «ведуться» на цю провокацію лукавого.

Що означає «зректися себе»? На справді, це завдання чи не головне у Великому пості, адже «зректися себе» - це переступити через свої принципи, розвернутися та попрямувати до Христа. Піст даний нам власне для того, щоби хоч трішки змінити своє життя, уподібнюючи його до Христового. «Зректися себе» - вийти зі своєї зони комфорту, в якій нам дуже затишно.

Вийти із зони «християнського» комфорту

Ми звикли в неділю йти до храму, раз в рік, ну може трішки частіше, сповідатися, хрестити наших дітей, брати шлюби, ховати покійників, давати «п’ятку» на мировані, тому що все це так і має бути. Ми до цього звикли і ця зона комфорту є дуже небезпечна для християнина, тому що стаємо тими «літеплими» про яких читаємо в Одкровенні. Вийти із зони комфорту – це справжній піст сучасних християн, який зумовлює нас радикально змінити наше мислення для того, щоби «іти за Христом».

«Візьме свій хрест і йде за мною».

Пригадуєте за два тижні до Великого посту, у святому Євангелії ми чули розповідь про Страшний суд. І на цей суд, який буде при кінці світу, Господь буде розділяти усіх на «овець» та «баранів». Як він це буде робити? – Він робитиме це за нашими вчинками. Оте - «Взяти свій хрест» є ніщо інше як ревно та зі святістю виконувати свої обов’язки - сімейні, суспільні, професійні, християнські. Взяти свій хрест – означає полюбити свою роботу, полюбити своє служіння іншим.

Вийти із зони «християнського» комфорту

Таким чином, для того, щоби іти за Христом, ми повинні, перш за все, мати бажання, вийти із зони комфорту, взяти свій хрест, тобто свої постанови, свою жертву, та іти за Ним. Все просто, але тільки на папері…

Для того, щоб успішно завершити бодай нашу дорогу цього великого посту, половина з якого вже позаду, достатньо просто знати заради чого ми це робимо, для чого ця жертва, чому я маю робити щось, що мені не комфортно?

Відповідь проста – «І святе воскресіння твоє славимо»! Дивлячись сьогодні на це розп’яття, цю шибеницю чи знаряддя смерті, Церква закликає нас вже сьогодні бачити в ньому «Святе Воскресіння». Адже без розп’яття, без погребення, без муки – не може бути воскресіння. Тому, як ми впираємо з Хрестом, то і воскреснемо з ним (пор. Сол. 4, 15). Амінь.

Пасторальне планування

Травень 2018
Пн В Ср Ч Пт Сб Н
30 1 2 3 4 5 6
7 8 9 10 11 12 13
14 15 16 17 18 19 20
21 22 23 24 25 26 27
28 29 30 31 1 2 3