Івано-Франківська Архієпархія УГКЦ

Офіційний медіаресурс

Багатьом людям здається, що зі смертю все закінчується. Кожні п’ять секунд у світі хтось народжується, а хтось помирає. Людина народжується і росте на радість батькам. Скільки лише втіхи родичам, коли немовля починає говорити свої перші слова або робити перші кроки! Згодом дитина вирушить перший раз у перший клас. Не оглянуться батьки, як їхнє дитинча стане юнаком, завершить школу, можливо університет, здобуде якусь професію, пройде кризові моменти молодості, одружиться, народить їм внуків. Хтось залишиться бідним, а хтось розбагатіє. Хтось буде здоровим, а хтось хворітиме. Одні й другі старіють і нарешті помирають. Похорон, цвинтар, і рік за роком пам’ять про них пригасає. На цвинтарі вже хрест похиляється та падає, i пам’ять щезає. І нічого більше не залишається…

І як би людина не намагалася відгородитися від цих роздумів, все ж вони регулярно до нас повертаються. Когось такі роздуми наштовхують на думку про те, що ти ще замолодий про це думати. Іншим — дають поштовх не зупинятися на досягнутому, часу обмаль… Третім — просто промовляють: «Ïж і пий, бери від життя максимально, бо завтра ти помреш» (пор. 1 Кор. 15, 32).

І лише дехто, незважаючи на свій вік, стан здоров’я, освіту, соціальний та економічний статус, входить вже тут і тепер у передсмак вічності. Це ті люди, які, навчаючись, одружуючись, працюючи, радіючи чи страждаючи, роблять це разом з Богом і в Бозі. Святий апостол Павло закликав християн: «Моліться безперестанку» (1 Сол. 5, 17). Самозрозуміло, що не мав він на увазі, щоб ми 24 години на добу були з молитовником чи вервичкою у руках. Така безперестанна молитва — це радше усе своє життя проводити з думкою і глибоким пережиттям присутності поруч люблячого Бога. З Ним ми входимо в таїнственну історію спасіння людини, де минуле, теперішнє і майбутнє набирає «вічного тепер».

Після хрещення в Йордані Євангелія пишуть, що Святий Дух повів Ісуса в пустелю. Ісус у хрещенні вже «вирішив» своє майбутнє. Читаючи текст Святого Письма, ми не отримуємо враження, що Він сорок днів і ночей застановлявся над своїм минулим. То про що Він молився? Вистачає послухати Його слова: «Написано: чоловік житиме не самим хлібом, а кожним словом, що виходить з уст Божих», «Написано також: не будеш спокушати Господа Бога твого», «Геть, сатано! Написано бо: Господу Богу твоєму, поклонишся і йому єдиному будеш служити». Іншими словами, Ісус показує нам, як Він буде жити сьогодні своє майбутнє, яке він прийняв у минулому.

А для нас це означає, що наші роздуми не повинні переважати над тим, ким ми були, ані над тим, ким ми хотіли б бути, але над тим, ким ми є сьогодні!

Прийнявши Бога одного разу до нашого серця, ми вже вирішили тоді наше майбутнє: ми стали Божими вибраними, народом святим, дітьми Божими. Наше майбутнє, наша вічність вже нам відкриті! Залишається, однак, одне питання: як цю вічність жити сьогодні, у наш час і в наших обставинах! Як?

І нічого нечистого не може зайти до царства любові, до царства небесного. Мусить спалитись всяке закриття, всяке самолюбство і гордість, мусить все проститись, щоб було повне сопричастя любові між усіма тими, що у вірі спочили.

Відхід з цього світу, смерть — це перехід, пасха. Смерть не є нашим ворогом, а сестрою, яка запровадить нас до того, «чого око не бачило й вухо не чуло, що на думку людині не спало, те наготував Бог тим, що його люблять» (пор. 1 Кор. 2, 9).

Звернімо увагу, як після відрізання пуповини припиняється тілесний зв’язок з матір’ю, а з ним — і пожива для дитини. Згідно з біологічними законами, мала б наступити смерть для дитини. Але ця нова особа у лоні матері досяг­ла вже такого рівня, що вона з поперед­нього етапу може вийти до більш досконалого життя і харчуватися самостійно. Після внутрішньоутробної темряви дитина вперше зустрічається з яскравим світлом.

Щось схоже відбувається і в нашій земній мандрівці. Так само і тут настає момент, коли ми вже не маємо потреби бути прив’язаними пуповиною до матері-землі, яка годувала нас, а сонце зігрівало нас своїм світлом. І усе на цій землі підкреслювало нам точну програму Творця для того, щоб було можливим життя. Достатньо поглянути лише на розміщення одного сонця. Невеличка, декількох відсоткова похибка в його розміщенні, трохи, зовсім небагато, вище або нижче і на Землі був би або вогонь, або тотальний льодовик… Перелік схожих речей як в макрокосмосі, так і в нашому мікрокосмосі, якими захоплюються науковці, міг би містити довгі томи. Усе влаштовано на нашій землі так, щоб тут було можливим життя.

Проте приходить час, коли у момент смерті ми народжуємося до третього етапу нашої мандрівки — життя вічного, виходячи поза межі земного простору і часу. Якщо правильно збагнути це, то смерть не є більше для нас ворогом. Так, вона несе нам своєрідний сум, бо тимчасово розлучає нас із рідними. Але це лише тимчасово!

Коли знайду я час, щоб думати про Бога?

Цікаво зауважити і таке, що всі, хто пережив так звану клінічну смерть, не важливо, в якому б куточку земної кулі це трапилося, вони завжди розповідають ту ж саму історію: неймовірне сяйво в кінці тунелю і небажання повертатися назад, на землю.

На завершення непростих роздумів пропоную до теми цікаву й доволі жартівливу притчу:

В утробі вагітної жінки розмовляють два близнюки: один з них — віруючий, інший — невіруючий.

Невіруюче немовля: «Ти віриш в життя після пологів?».

Віруюче немовля: «Так, звичайно. Всім зрозуміло, що життя після пологів існує. Ми тут для того, щоб стати сильними і готовими до того, що нас чекає потім».

Невіруюче немовля: «Це дурість! Жодного життя після пологів бути не може! Ти можеш собі уявити, як таке життя могло б виглядати?! Я не вірю в це!»

Віруюче немовля: «Я не знаю всі деталі, але я вірю, що там буде більше світла і що ми будемо самі ходити і їсти своїм ротом».

Невіруюче немовля: «Яка нісенітниця! Неможливо самим ходити і їсти ротом! Це взагалі смішно! У нас є пуповина, яка нас живить. Неможливо, щоб існувало життя після пологів, тому що наше життя — пуповина — і так вже дуже коротка».

Віруюче немовля: «Я упевнений, що це можливо. Все буде просто трохи по-іншому». Невіруюче немовля: «Але ж звідти ще ніхто ніколи не повертався! Життя просто закінчується пологами. І взагалі, життя — це одне велике страждання в темноті».

Віруюче немовля: «Я точно не знаю, як виглядатиме наше життя після пологів, але у будь-якому випадку ми побачимо маму і вона поклопочеться про нас».

Невіруюче немовля: «Маму? Ти віриш у маму? І де ж вона знаходиться?»

Віруюче немовля: «Вона скрізь довкола нас, ми в ній перебуваємо і завдяки ній рухаємося й живемо, без неї ми просто не можемо існувати».

Невіруюче немовля: «Повна нісенітниця! Я не бачив жодної мами, і тому очевидно, що її просто немає».

Віруюче немовля: «Не можу з тобою погодитися. Адже інколи, коли все навкруги затихає, можна почути, як вона співає, і відчути, як вона гладить наш світ. Я твердо вірю, що наше справжнє життя почнеться лише після пологів. А ти?»

Пасторальне планування

Червень 2018
Пн В Ср Ч Пт Сб Н
28 29 30 31 1 2 3
4 5 6 7 8 9 10
11 12 13 14 15 16 17
18 19 20 21 22 23 24
25 26 27 28 29 30 1