«Воскресіння день! Просвітімся торжеством, і одні одних обнімімо, та скажімо: Браття! І тим, що ненавидять нас, простім все з Воскресінням».

(стихира Пасхи)

Кожний рік вводить нас у благодатні дні Великого посту, Страсний тиждень, а потім і в найбільше християнське свято Пасхи. Як відомо, щороку в часі наближення до великих свят розбіжності в календарі неабияк пожвавлюють дискусії в українському суспільстві. Цікаво, що в цих дискусіях беруть участь як віруючі, так і ті, хто не ідентифікує свою приналежність до однієї з Церков спадкоємиць Володимирового хрещення. А ще більшого розпалу ці дискусії набрали з початком гібридної війни проти України. І тут відіграє основну роль уже не стільки навіть сама тема точності календарно-астрономічних правил чи якихось богословських засад, як радше відмежування від усього того, що може мати відтінок тотожності з країною-агресором або ще більше − розглядатися як духовно-культурна експансія. А це тому, що за старим календарним стилем (юліанським календарем, впровадженим у 46 р. до н. е. Юлієм Цезарем) на сьогодні, на відміну від більшості християн світу, святкують лише декілька Церков. Між ними − Православні церкви Росії, України, Сербії, Македонії та Грузії. Серед українських греко-католиків більшість закордонних парафій (УГКЦ присутня в майже 60-ти країнах світу) відзначають свята за григоріанським календарем, в Україні – за юліанським.

З огляду ряду соціологічних досліджень, що проводилися останніми роками в Україні, виглядає, що наше суспільство далеко не до кінця ознайомлене з тонкощами календарних розбіжностей. У цій статті в запитаннях та відповідях спробуємо ще раз розглянути деякі важливіші календарні аспекти, які є доволі складними і для більш зацікавлених можуть стати добрим поштовхом для подальшого більш ґрунтовного вивчення цієї проблеми.

Отож, чому католики та православні ті ж самі свята святкують у різні дні?

Відповідь однозначна – все залежить від дотримання юліанського чи григоріанського календаря. Першу велику реформу календаря здійснив у 46 році до н. е. верховний жрець Риму Юлій Цезар. На той час цей календар був найпрогресивнішим і найточнішим. Вже з ІV століття ним користувалися усі християнські країни. Але з часом з’ясувалося, що він не є досконалим: юліанський рік був на 11 хвилин довшим, аніж сонячний. Математично ті «зайві» 11 хвилин за 128 років утворювали один «додатковий» день. А вже за півтора тисячоліття календар відставав на десять реальних днів. Це і стало причиною того, що у 1582 році папа Григорій XIII провів реформу юліанського календаря, розпорядившись вилучити з лічби року 10 днів. А щоб ця помилка у майбутньому не нагромаджувалася, вирішили «з кожних 400 років викидати 3 доби». У середньому за 400 років тривалість тропічного року за григоріанським календарем становить 365,2425 доби, що всього лише на 26 секунд перевищує тропічний календарний рік. Таким чином григоріанський календар точно відтворює астрономічні події.

Ці календарі ще називають: старого і нового стилю. Тому в церковних календарях ми можемо побачити дві колонки із позначками «Ст.с.» і «Н.с.». Різниця між новим і старим стилями у ХХ та ХХІ століттях – 13 днів, тобто старий стиль на 13 днів «відстає» від нового. Саме тому 1 січня за старим стилем припадає на 14 за новим. І ми святкуємо Новий рік 14 січня, називаючи його Старим Новим роком, тобто Новим роком за старим стилем.

Поділ свят чи празників нашого церковного року характе­ризується тим, що він бере до уваги не тільки сам предмет вшановування, себто кого вшановуємо, але також і час, коли ми ті празники святкуємо. З огляду на час усі свята церковного року діляться на дві великі групи: свята рухомі і нерухомі. В основі будь-якого календаря лежить обертання Землі навколо своєї осі – доба і обертання Місяця навколо Землі – місяць. Завдяки цим двом астрономічним циклам вираховуються дати рухомих свят. Обертання ж Землі навколо Сонця (рік) є підґрунтям для затвердження днів для нерухомих свят. Празник Пасхи є осередком рухомих свят, а празник Христового Різдва є осередком свят нерухомих.

Коли йде мова про нерухомий празник Різдва Христового, то, на відміну від рухомої Пасхи, тут все значно простіше. Адже, як відомо, не тільки католики, а й більшість православних Церков світу користуються точнішим зреформованим в 1582 р. папою Григорієм XIII так званим «григоріанським календарем» (православні Церкви на прикладі григоріанського прийняли в 1923 р. схожий, так званий неоюліанський календар). Таким чином більшість християн світу зійшлися на спільній нерухомій даті Різдва Христового − 25 грудня. Саме цей факт і породжує в багатьох українців негативні почуття відірваності від більшості християнського світу.

А тепер повернемось до Пасхи. Чому дата святкування змінюється кожного року?

Якщо для святкування Різдва був визначений та прийнятий як католиками, так і православними один нерухомий день, то з Пасхою все значно складніше. Вже у перші століття християни, розкидані по всій Римській імперії, живучи в різних культурних середовищах, святкували спомин Господньої смерті й воскресіння (Святу Пасху) в різні дні. У ІІ столітті були деякі Церкви, які святкували Пасху разом із юдеями, незважаючи на те, припадав цей день на неділю чи ні, оскільки Христос історично помер, за синоптичними Євангеліями (Матей, Марко, Лука), на другий день Песаху (єврейська Пасха), або, згідно з Євангелієм від Івана, у сам день Песаху. Деякі святкували Великдень на наступну неділю після Песаху. Єврейське свято Песах випадало на 14 нiсана (в єврейському релiгiйному календарі − перший місяць року). За розрахунками дослiдникiв, найімовірніша дата розп'яття Ісуса − 7 квітня. Перші християнські громади, до яких входили переважно євреї, відзначали Великдень після весняного повного місяця. А християнські громади, які сформувалися зокрема між греками, святкували Пасху після весняного рівнодення.

У 325 роцi на Нiкейському соборi встановили, що Великдень потрібно відзначати за такими трьома критеріями: у першу неділю після весняного повного місяця та весняного рівнодення. Весняний повний місяць — це перший повний місяць, що наступив після дня весняного рівнодення. Цей метод обчислення дати Пасхи прийняли усі Церкви. Таким чином, Пасха за місячним календарем буває в один визначений час, а за календарем громадянським, сонячним, отримує різні дати з відрізком 35 днів – з 22 березня по 25 квітня за новим стилем.

Коли з’явилися розбіжності між православними та католиками?

Остаточно це сталося у XVI столітті після реформи календаря Папою Григорієм ІІІ. Оскільки юліанський календар, як уже зазначалося, на той час мав серйозні розбіжності з астрономічними підрахунками. Але ця реформа календаря не була сприйнята на Сході, оскільки, як відомо, вже від 1054 року Католицька та Православні церкви були між собою поділені.

Звичайно, можна довго сперечатися, за яким календарем варто вшановувати релігійні свята, однак факти говорять самі за себе: на практиці юліанський календар призводить до того, що нерухоме свято Різдва фактично стає рухомим, тільки його зміщення відбувається протягом тривалого часу — століття. Над цим ніхто особливо не замислюється, однак, до прикладу, Тарас Шевченко відзначав Різдво 6 січня. Натомість 1900 року ця дата змістилася на день, і відтоді ми святкуємо вже 7 січня. Зі століттями ця різниця тільки зростатиме. Так в 2100-му році за юліанським календарем дата Різдва зміститься ще на один день – з 7 на 8 січня…

Тому, розуміючи серйозність цієї похибки, більшість Православних церков у 1923 році ввели так званий новоюліанський календар (новий стиль), що збігається з григоріанським календарем. Проте щодо обчислення Пасхалії, то Православні церкви через різні причини, про які мова йтиме згодом, не погодилися перейти на новий стиль.

На сьогодні для пасхальних розрахунків на Заході використовується григоріанська пасхалія, на Сході − олександрійська. Обидві вони засновані на принципі, згідно з яким Пасха має звершуватися у перший недільний день після першого повного місяця, що настає після весняного рівнодення. А часта розбіжність дат «православної» та «католицької» Пасх зумовлена, по-перше, відмінностями в датах «церковних» пасхальних повних місяців, які давно вже не відповідають реальним астрономічним явищам (ці таблиці були складені ще у IV–VI століттях, але на Сході їх ще й досі використовують). А по-друге, різницею між сонячними календарями. Таким чином у православних і католиків межі святкування Пасхи однакові – від 22 березня до 25 квітня. Але «православне» 22 березня – це 4 квітня григоріанського календаря, а 25 квітня – відповідно 8 травня. Але інколи бувають і астрономічні співпадіння, які дарують людству, попри всі витворені різниці, святкувати християнську Пасху разом: у 2010-му, 2011-му, 2014-му; 2017-му; 2025-му; 2028-му і т.д.

І хто ж правий: католики чи православні?

Католицький світ підійшов до цього питання з огляду на логіку та практичність: якщо календар відстає, то його слід було поправити і далі йти в ногу із природою. Для східної (православної) ментальності важливіше дотримуватися первісної традиції. Однією з найбільших незгод є те, що дата святкування Воскресіння, згідно з новим календарним стилем, може припасти перед єврейською Пасхою, або ж в самий день, що, згідно з євангельським описом не може бути. Ісус помер перед Пасхою, а воскрес вже після неї. На думку Східних церков, це є прямим порушенням постанов першого Вселенського Собору, який постановив відносити дату Великодня після святкування Мойсеєвої Пасхи. Цікаво, що в 1997 році в Сирії (у знищеному на сьогоднішній день війною м.Алеппо) відбулася екуменічна нарада Католицької та Православних церков, де було досягнуто низку важливих домовленостей щодо майбутньої уніфікації дати Пасхи. Адже через неточність юліанського календаря та стародавність пасхальних таблиць, які були складені ще у IV–VI століттях, виникає чимало невідповідностей із древніми правилами і в православному світі. Так, якщо навіть взяти до прикладу позаминулий 2016 рік, то перша неділя після астрономічного рівнодення (21 березня) і першого весняного повного місяця (23 березня, середа) припадала на 27 березня. Це і був «законний день» католицького Великодня за григоріанським стилем, і він відповідав всім нормам загальноприйнятої давньої пасхалії. Отці Нікейського Собору могли би це підтвердити. Але за «відсталим» юліанським календарем цей день датувався 14‑м березня і не міг бути пасхальним, оскільки фіктивне юліанське рівнодення, яке відстає від реального на 13 днів, припадало тільки на 3 квітня. Тому православні позаминулого року святкували Великдень уже після другого весняного повного місяця. Так відбувається у кожен 5‑й, 8‑й, 11‑й і 19‑й роки 19‑річного циклу. Тим самим, справедливо відзначає наш прикарпатський астроном зі світовим іменем Іван Климишин: «Православна Церква порушує ті ж самі постанови, за виконання яких все ще продовжує боротися».

Тому найкращим вирішенням усіх цих проблем може стати, за погодженням усіх Церков, визначення одного спільного дня для християн усього світу, про що йде мова останніми роками. Ще в 2015 році Папа Римський Франциск погодився з пропозицією коптського патріарха Олександрійського Феодора Другого уніфікувати дату Великодня. Пропозицію підтримали також патріарх Антіохії і всього Сходу Ігнатій Єфрем Другий та архієпископ Константинополя і Вселенський патріарх Варфоломій Перший. Однак наразі немає згоди на це з боку Московського Патріархату.

А чому ж тоді УГКЦ в Україні досі не перейшла на новий календар, а лише за кордоном?

Дуже легко зауважити, що в країнах старої діаспори українці абсолютно влилися в тамтешню місцеву культуру. Але в країнах новітньої імміграції українці все-таки тяжіють до тих традицій, які залишили вже не так давно на своїй батьківщині. Тому вони все-таки більше схильні до старого стилю, бо це те, що їх духовно єднає із своїми рідними, яких залишили в Україні… Тому Блаженніший Святослав, Отець і Глава УГКЦ, в ефірі радіо «Марія» 6 січня 2016 року, наголосив на тому, що ідея переходу на новий календарний стиль не є чужою для УГКЦ, але в Україні вона повинна мати екуменічний характер. «Ми будемо мати достатньо сили це довершити, коли перехід здійснимо разом із нашими православними братами. Тоді це прихильно сприйметься широким загалом України і не породить нових перешкод для відновлення єдності єдиної помісної Київської Церкви», – сказав Блаженніший Святослав.

Отож, на завершення поставмо собі запитання, чи все-таки варто святкувати Різдво та Пасху разом?

Опираючись на вищевикладений матеріал, кожен читач на це питання може відповісти собі сам! Але найкращу відповідь знайдемо в Святому Письмі! Даючи своїм учням останні настанови (Йн 13-17), Ісус на закінчення Тайної вечері підносить довгу молитву до Отця, котру сьогодні часто називають Архієрейською молитвою Ісуса Христа! У ній Христос молиться за Церкву всіх часів. Молиться Він також і за нас, християн ХХІ століття. Молиться Христос за єдність учнів всіх часів, які увірують в Нього, завдяки місії, започаткованій апостолами, що триватиме протягом всієї історії: «Та не лиш за цих молю, але і за тих, які завдяки їхньому слову увірують в мене, … щоб були всі одно: як Ти, Отче, в Мені, а Я у Тобі, щоб одно були в Нас і вони, щоб увірував світ, що Мене Ти послав» (Ів. 17,22-23).

Також і Апостол Павло неодноразово закликає до духовної єдності християн: «Одне тіло, один Дух, як і були ви покликані в одній надії – вашого покликання. Один Господь, одна віра, одне хрещення» (Еф. 4,4-5). Або: «Тож благаю вас, браття, ім’ям Господа нашого Ісуса Христа, щоб ви всі говорили те саме і щоб не було поміж вами поділення, але щоб були ви поєднані в однім розумінні та в думці одній» (І Кор. 1,10-13).

Усе християнське вчення закликає до єдності, до єдиного спільного вшанування нашого Спасителя, до єдиної спільної молитви в ім`я віри, миру, взаєморозуміння і побудови царства Божого вже тут на Землі. Без сумніву, молячись Архієрейську молитву за єдність тих, що увірують у Нього, Христос вже тоді найбільше страждав за майбутній поділ Його Церкви, яка щойно народжувалась. Напевне цей моральний біль був значно сильнішим від цвяхів, якими прибили Його до хреста…

«Свята грішниця» − вислів,  який бере свій початок в первісних Отців Церкви, розвинений відомим богословом ХХ століття Гансом Урсом фон Бальтазаром. Мова йде про Церкву. Вона свята, бо заснована Христом і «пекельні ворота її не подолають» (Мт. 16,18), але заснована вона для спасіння грішників, з яких і складається.

Тому сміло можемо твердити, що Церква як установа, заснована Христом, є святою, неподільною та єдиною, незважаючи на те, що її грішні діти вже понад десять століть  роздирають одежу Христа, доказуючи свою правоту одні одним. Читаючи подібні рядки, людській психології притаманно відразу відмежуватися, мовляв, які вони погані ті діти. Але напевне буде великою несподіванкою, а може і відкриттям для кожного з нас, що ті «вони» − це ми, я і ви, дорогі браття і сестри. Тому Христос і надалі закликає нас, християн, православних і католиків, до повної єдності та любові, в той час як справа диявола – ділити й сіяти недовіру. Ми ж, як добрі учні Ісуса, покликані ставати свідками смерті й воскресіння свого Спасителя, на початок хоча б у спільному святкуванні, і прямуючи до повної єдності. Лише тоді Христос народжуватиметься і воскресатиме щодня у нашому серці, незалежно від жодної календарної дати.

Пасторальне планування

Жовтень 2018
Пн В Ср Ч Пт Сб Н
1 2 3 4 5 6 7
8 9 10 11 12 13 14
15 16 17 18 19 20 21
22 23 24 25 26 27 28
29 30 31 1 2 3 4