Вознісся Ти у славі, Христе Боже наш,

радість сотворивши ученикам обітуванням Святого Духа,

утвердивши їх благословенням,

бо Ти єси Син Божий, ізбавитель світу

Тропар Вознесіння

Сьогодні наша Церква відзначає одне з найбільших свят Церковного року - Вознесіння Господа Бога і Спаса нашого Ісуса Христа. В зв'язку з цим, пропонуємо Вашій увазі кілька думок про іконографічну традицію нашої Церкви цього свята. Автор допису - о. Віталій Козінчук - доктор філософії за спеціальністю «Богослов’я», член Національної спілки художників України, провідний науковий співробітник Музею мистецтв Прикарпаття, декан гуманітарного факультету Івано-Франківського Богословського Університету.

Велике дванадесяте свято Вознесіння Господа Бога і Спаса нашого Ісуса Христа вдало відображене в іконографічній традиції Киїського християнства. Українське іконне малярство, крім гуманістичних ідей. у сюжетну лінію практично нічого нового не вносило. Перші зразки даної тематики у світовому мистецтві появилися ще в IV-V століттях.

Бамбергський аворій (бл. 400 р.) і різьблені двері базиліки Св. Сабіни в Римі (V ст.) – найдавніші артефакти західноєвропейської малярської традиції окресленої тематики, в яких вже було зображено повноцінну композицію «Вознесіння». Саме тому, правдоподібно, що початок всезагального святкування цього християнського празника припадає якраз на середину IV століття. У перших віках палеохристиянства його святкували нероздільно із днем Зіслання Святого Духа на апостолів і Пречисту Діву Марію – День народження Христової Церкви.

В ранніх іконах, можливо дещо з примітивними сюжетами, простежується цікава думка богословського характеру про своєрідний поділ на дві частини як демонстрації «світу Божого», куди у славі возноситься Спаситель, і «світу земного», де зображено Божу Матір з послідовниками Христа. Візантійські майстри іконної справи – це завжди подавали у своїх роботах як дві складові одного цілого і нероздільного «діла спасіння людини».

Ісуса Христа, наче на троні, ангели-служителі трепетно перевозять до Бога-Отця. Це дуже нагадує найдавніший іконографічний тип Небесного Царя і Судді, Господа Вседержителя у прославленому вигляді – Пантократора, який формувався протягом IV-VI століть. Золоті або білі ризи з клавієм на рукаві «Правителя всесвіту» є символом приналежності до вищого статусу, до Царства Небесного. В книзі Одкровення св. Іван Богослов нас навчає: «Я єсмь Альфа і Омега, початок і кінець, говорить Господь, Який є і був і гряде, Вседержитель» (Одкр. 1: 8). Тут Христос-Бог нам вже не нагадує Того, що зростав у Назареті і виховувався у домі бідного теслі Йосифа. Перед глядачем-молільником повстає сам всесильний Господь Бог у прославленому вигляді й у повній величі своїй.

Київська ікономалярська традиція канонічно зображала Спасителя, що благословляв обома руками тих, що залишилися «внизу» або тримав згорнутий сувій як на іконах типу «Спас-Емануїл». Це скручене письмо – нова наука Христа, наука про любов людини до Бога і до ближньго; це символ, що підкреслює законодавчу владу Господа – «джерело Божественного вогню в серці» (Йоан Ліствичник). Вся постать Богочоловіка знаходиться на хмарах у повітрі, охоплена золотистою мандорлою чи веселкою, яка виступає символом його небесного трону.

Українське іконознавство та належно розпрацьована іконографія слідує середньовічному канічному принципу вчення святих отців «про зображення Бога як найпрекраснішого із синів людських на дошках з левкасом», а такі західноєвропейські мистецькі стилі як Ренесанс, Бароко і Класицизм назавжди влили довершений еталон краси в тіло і обличчя Спасителя. Саме з тієї рації, починаючи від XVI століття, українські ікони «Вознесіння» стають більш реалістичнішими і миловиднішими. На них Христос своїми жестами ніби передає владу апостолам як основі, на якій побудована Свята Церква, що завжди діє під проводом Святого Духа й черпає від нього силу й благодать. Такі ікони в Україні найчастіше можна знайти в празничних рядах багатоярусних високих барокових іконостасів в усіх східнообрядових храмах різних регіонів.

Теологічна ідея і зміст українських ікон на тему «Воздвиження» повністю співпадає з візантійським світобаченням, мисленням і богословським вченням – передати вияв християнського оптимізму з надією на порятунок. На обличчях апостолів немає ані смутку, ані здивування. На іконах їх зображають у преображеному стані. Христос-Бог, який відійшов до Небес і став при справах Отця, сам засвідчив: «Хай не тривожиться серце ваше! Віруйте в Бога, віруйте й у Мене. В домі Отця Мого багато жител. Коли б не так, то Я сказав би вам; іду бо напоготовити вам місце. І коли відійду і вам місце споготую, то повернуся і вас до себе візьму, щоб і ви були там, де Я. Куди ж Я йду – ви знаєте путь». «Господи, – каже до нього Тома, – не знаємо, куди Ти йдеш. І як нам знати тую путь?» Ісус до нього: «Я – путь, істина і життя! Ніхто не приходить до Отця, як тільки через Мене» (Ів. 14: 1-6). Сама релігійна картина неначе промовляє до того, хто перед нею молиться навколішки чи зосереджено споглядає: «Чекайте, це ще не все! Це ще не кінець! Скоро прийде обіцяний Христом «Утішитель» як записано в книзі Діянь святих апостолів: «Ви одержите силу, коли Дух Святий зійде на вас. Ви будете Моїми свідками в Єрусалимі, Юдеї, Самарії, і по всій землі» (Дії 1: 8).

Внизу, по центрі ікони, зображають Богородицю з піднятими догори руками – жест молитовного заступництва і перепрошення за гріхи всього людства перед Справедливим Суддею. На задньому плані, замість позолоти і різьби, у ХІХ-ХХІ ст. українські професійні художники навчилися домальовувати реалістичний пагорб як праобраз Оливної гори ‒ місця, де все відбулося. Для більшої драматизації події, деякі художники сучасності можуть зобразити речі або сліди, що їх залишив Пантократор перед сходженням на Престол Небесний. Проте такі нововведення не бажані в іконах. Сакральне мистецтво любить і шанує передання давніх поколінь іконних майстрів.

Отож, нехай і в наших серцях завжди панує мир Господній, мир цього святого Воскресіння і Вознесіння. Нехай ці зображення Ісуса прославленого повернуть нам християнський оптимізм, віру, любов і надію на краще, спокій та радість на душі. Хай богослов’я, подароване на дошках і полотнах, відкриває нам світлий шлях до обожествлення і спасіння в Христі Ісусі!


Опис світлини: Автор невідомий. Ікона святкового ярусу іконостасу «Вознесіння Христа». Перша пол. XVII ст. в. Дерево, темпера, золочення. 45,5х43,5х6. Зберігається у постійній експозиції відділу сакрального мистецтва Музею мистецтв Прикарпаття

Пасторальне планування

Листопад 2018
Пн В Ср Ч Пт Сб Н
29 30 31 1 2 3 4
5 6 7 8 9 10 11
12 13 14 15 16 17 18
19 20 21 22 23 24 25
26 27 28 29 30 1 2