Івано-Франківська Архієпархія УГКЦ

Офіційний медіаресурс

Якщо хтось приспіє лише на одинадцяту годину – нехай не лякається через своє зволікання, бо Владика,
щедрий на винагороду, приймає останнього так само, як першого!

(Слово св. Івана Золотоустого на Пасху)

Сьогодні ми перебуваємо в унікальному часі – очікуванні, передчутті Христової перемоги, Христового воскресіння. Без цієї події християнська віра не мала би жодного сенсу. І ще більше підсилює наше очікування Божої перемоги – це знання того, що Його страждання, смерть і воскресіння – все це було задля усіх нас і кожного зокрема! Воскресіння Христове пройняте Божим милосердям в своєму корені і в ці дні очікування маємо прекрасну нагоду ще раз його досвідчити.

На жаль, часто є так, що ми є пасивним свідками Божої любові до нас. Більше того, ще частіше ми взагалі її не усвідомлюємо, а якщо й десь маємо таку думку, то одразу ж її перекриває наступна, мовляв, бо таке життя. Зараз поясню.

Чи дякували ми коли-небудь Богові за те, що народились з двома руками та ногами? Чи дякували Йому за те, що взагалі народилися, що можемо бачити, чути, думати, врешті-решт. Чи дякували ми за те, що в своєму одвічному милосерді Він був настільки добрим, що відкрив для вас основи християнської віри та дав безкоштовно цей дар віри. Чи дякували ми коли-небудь Господеві за те, що нас оточують саме такі наші ближні? Список можна продовжувати до нескінченності…

Це Нік Вуйчіч. Він народився без рук та ніг, проте його життя та слова надихають мільйони людей по цілому світі

На превеликий жаль, сьогодні мало-хто може сказати, що вдячний Богові бодай за щось. Так, наче все, що ми маємо, ми самі собі примножили. І у своєму егоцентричному баченні життя, є люди які свято переконані в тому, що вони таки самі провадять своє життя. І ось тут згадались мені слова з роману М. Булгакова «Майстер і Маргарита», які належать Воланду (!): «Як може людина керувати своїм життям, якщо вона не тільки позбавлена можливості скласти який-небудь план хоча б так, на досить смішний термін, ну, скажімо, років на тисячу, але не може ручатися навіть за свій завтрашній день?» Геніальні слова, геніального роману!

Хоча… ну хто, за великим рахунком, думає про завтра? Нещодавно, в поїзді, мав нагоду розмовляти з жителькою Кривого Рога. І десь в розмові вона каже: «Знаєте, а у вас, на Заході, люди більше ходять до церкви. Ми тут, не маємо на це часу…» - смілива заява. Моя співрозмовниця поділилась буднями своїх друзів, які працюють на великих заводах. Їхній день, розпочинається в 4(!) ранку, далі вони поспіхом біжать на місце праці, проводять там день і, втомлені до неможливості, повертаються ночувати в коло сім’ї. Ясна річ, часу ні на що більше нема.

Якщо подумати, то та нестача часу властива не тільки людям з великих промислових мегаполісів. У нас, на Заході, людям також смертельно не вистачає часу. Наші дні забиті до неможливості архіважливими подіями так, що коли на уроці говориш дітям про недільні півтора години, які потрібно присвятити Богові у храмі, на тебе дивляться, як на прибульця. А відтак ці діти виростають і зі всіх сил поспішають забігти в колесо своїх буднів, щоб, мов білка, бігти невідомо чому.

Сьогодні є дуже популярною дефініція, мовляв час – це гроші. Саме так його трактує світ, шукаючи чергових «білок» для своєї безупинної машини буднів. Пригадую, ще на початку цього Великого посту, наш Віце-ректор о. Олесь Будзяк показав мені і моєму приятелю чудові слова одного чоловіка: «Постом може бути й просто знайти час для Бога, для приватної молитви чи служінню ближньому» (можливо дослівно вони звучать й дещо інше, але сенс точно той). Час… Можна дуже довго проводити рефлексії щодо нього, писати трактати, проводити конференції і т. д., тим самим витрачаючи його невідомо на що, адже найважливіше, що нам треба знати і усвідомлювати щодо нього це те, що він дуже швидко і безповоротно йде.

Гадаю, кожен згодиться з тим. Здавалося, ще тільки недавно ми починали постити, а ось уже за тиждень вітатимемось «Христос Воскрес!» Розуміючи зайнятість сучасних людей, наш Папа Франциск на цей Великий піст дав світові 5 порад, мета яких, бодай на мить, зупинити людину для думки про вічне:

1.       Відкрийте Боже Милосердя в Біблії.

«Обличчя Ісуса, переповнене милосердям, об’являється на сторінках Євангеліє. Читання Святого Письма, взагалі-то, завдання неважке. Присвячуйте йому 10 хвилин щоденно, але якщо матимете змогу присвятити Слову більше часу – присвятіть», - пише Папа.

Цікавим є те, що коли нам цікава якась людина, чи подія – ми шукаємо про неї якомога більше інформації, гуглимо, відкриваємо якісь книги… Як ще ж прикро, мабуть, Господеві, що Він для дуже багатьох людей залишається нецікавим… А дізнатись про Нього найкраще можемо у Святому Письмі, яке є, немов, Вікіпедією нашого Божественного Спасителя.

2.       Прийміть Боже Милосердя в сповіді

«Сповідальниця - це не «камера тортур», а місце зцілення, ліки від наших гріхів. В час цього Великого Посту спробуйте ближче підійти до цього таїнства, пам’ятаючи про безконечне Боже Милосердя, яке може стерти НАВІТЬ НАЙВАЖЧІ смертельні гріхи. Ну а тим більше легкі, чи то, щоденні… тоді чому, боїмось сповідатись, адже, по-суті, вони – незначні? Це тільки диявол нас лякає, що вони - жахливі і непоправні».

Катехизм навчає, що ми повинні сповідатися бодай раз на рік, у Великодньому часі. Тим не менше, слова «хоча би раз на рік» не є забороною чинити покаяння частіше. Навпаки, це є нагадування тим, хто не бажає жити Церковним життям і рахується лише номінальним християнином. Вірю, що серед нас таких одиниці…

3.       Кожного дня робіть підсумки, що милосердного зробили сьогодні.

«Діла милосердя відносно тіла і відносно душі не варто відділяти одне від одного. Торкаючись в образі бідної людини тіла Христа Розп’ятого, грішник має нагоду зрозуміти, що і він сам – нещасний бідняк», - повчає Святіший Отець.

Чому ми не приділяємо особливого значення ділам милосердя? Чи можемо їх назвати з пам’яті? Чи можемо перелічити ті свої вчинки, які направленні на це?

Якщо хтось призабув))

Спробуймо зробити ОДИН такий вчинок в день – милосердя щодо тіла чи душі (не варто їх розділяти). Пожертвуймо одяг чи їжу бездомному, книжку — сільській бібліотеці або у збірку для бійців на Сході, приєднаймося до волонтерів; зрештою, запишімось прибрати храм, коли настоятель оголошує… Існує так багато можливостей виконати купу добрих справ у будь-який час, а тим більше у піст. 

4.       Відкрийте тишу заново

Коли спробуємо регулярно слухати Боже Слово – відкриємо, що дуже важливим елементом молитви є тишина: відсутність музики та інших звуків, які відволікають увагу. Тиша, як і вчинки милосердя, має як тілесний вияв, так і духовний.

Спробуймо заспокоїти свої амбіції, переводячи їх в режим «тиші»: амбіції влади, амбіції грошей, амбіції знати більше і більше… Не думаймо про роботу, ані про матеріальні проблеми, позбудьмося планів та суєти, коли приходимо на молитву.

Часто на дверях наших храмів зустрічаємо наліпку, яка просить вимкнути телефон, щоб не відволікатись самим і наших ближніх від розмови з Всевишнім. А як часто наші серця і думки волають куди гучніше наших гаджетів? Як часто в церквах, на богослужіннях, присутні тільки наші тіла… У Святому Письмі читаємо: «Ми знаємо, що тим, які люблять Бога, - усе співдіє на добро» (Рим. 8, 28). Жертвуймо всі наші справи та ближніх Господеві і нам нічого і ніколи не бракуватиме.

5.       Вийдіть до бідних і відкинутих.

«Найжалюгіднішим бідняком є той, хто заперечує, що він – бідняк. Йому здається, що він – багач, а насправді він – найбідніший серед бідний. І це тому, що він – раб гріха, який наказує йому використовувати багатство і владу, яку він має не для того, щоби служити Богові та ближньому, а для того, щоби заглушити в собі й думку, що він сам – також убогий жебрак. І чим більше має така людина багатства і влади, тим більшою є ця вражаюча ілюзія», - каже Папа.

Щоби відкритись на милосердя, потрібно відчути його на собі. Це не може бути лише теорією. Найпростішим і водночас найскладнішим способом пізнати його є…. бути милосердним. Спробуймо в цей час поговорити з тим, кому колись дали негативну оцінку, розкритикували. Спробуймо вийти до тих, хто забутий: стареньким, бідним, інвалідам, бездомним, ув’язненим. Погляньмо, як просте перебування поруч з іншою людиною, народжує милосердя. І це справді працює!

Це сестра-монахиня Антонія Бреннер, яка 25 років прожила в тюремній камері задля служіння в'язням

За кілька днів ми співатимемо «Христос воскрес» і вітатимемо одне одного цими чудовим словами, котрі покликані прославити Господнє воскресіння і зміцнити нашу віру. Та чи відчуємо ми справжню радість цих слів, цієї Ісусової перемоги, коли наше життя і наш погляд спрямовані на себе? На Великдень священнослужитель прочитає нам Слово св. Івана Золотоустого на Пасху, і ми вкотре почуємо про Милосердного Отця, який бажає прийняти нас такими, які ми є: грішні і ліниві. Його любов дозволяє прийти і святкувати усім: тим, хто постив і тим, хто просто прийшов освятити ковбаси та яйця. Але чи не зворушується наше серце, коли Він до нас промовлятиме? (Пор. Лк. 24, 32)

Пасторальне планування

Червень 2017
Пн В Ср Ч Пт Сб Н
29 30 31 1 2 3 4
5 6 7 8 9 10 11
12 13 14 15 16 17 18
19 20 21 22 23 24 25
26 27 28 29 30 1 2