Івано-Франківська Архієпархія УГКЦ

Офіційний медіаресурс

«Христос воскрес!» - цей благовісний привіт для нас, християн,

є початком і кінцем нашої проповіді, серцевиною нашої віри,

основою нашої надії та звершенням нашої любові». 

Блаженніший Святослав

 

Дорогі друзі, браття і сестри у Христі!

Для нас, віруючих християн, для яких віра не завершується освяченням пасхального кошика, слово про Воскресіння значить дуже багато. Кожного разу, коли ми вітаємося з нашими ближніми «Христос Воскрес!», ми визнаємо, що Ісус є нашим Господом, що «нема ні в кому іншому спасіння, бо й імени немає іншого під небом, що було дане людям, яким ми маємо спастися» (Ді 4,12) і що «якщо Христос не воскрес, тоді марна і проповідь наша, марна й віра ваша» (І Кор 15,14).

Свою віру в силу Ісуса Христа, в Його спасительну місію та Його Божественну природу людина може виявляти різними способами.

Наша віра – це є реакція на Боже об’явлення. Це є дія розуму людини – прийняти за правду те, що Господь об’явив, а Церква подає до вірування. Основою нашої віри є Особа Ісуса Христа, Богочоловіка, тобто Того про Кого ми чули в пасхальному читанні Євангелія: «Споконвіку було Слово, і з Богом було Слово і Слово було – Бог. З Богом було воно споконвіку. Ним постало все, і ніщо, що постало, не постало без нього» (Ів 1,1-3).

Євангелист Йоан дуже чітко говорить про те, що колись як і тепер є люди, які не приймають те Слово, що «стало тілом, і оселилося між нами» (Ів 1,14), тобто не признають, що Ісус Христос є Богом. Про Нього читаємо: «Було у світі, і світ ним виник – і світ не впізнав його. Прийшло до своїх, а – свої його не прийняли» (Ів 1,10-11). Але є одні слова, які потішають кожну людину, яка приймає і вірить Христові, Месії і Спасителю: «Котрі ж прийняли його – тим дано право дітьми Божими стати, які в ім’я його вірують» (Ів 1,12).

Якби Христос прийшов нині на землю і запитав кожного з нас так, як запитав колись своїх найближчих апостолів: «За кого мають люди Сина Чоловічого?» (Мт 16, 13) або «На вашу ж думку, хто я?» (Ів 16,15), що би ми відповіли? Петро, головний з апостолів взяв голос і сказав: «Ти – Христос, Бога живого син» (Мт 16,16), на що почув з уст Христових: «Щасливий ти, Симоне, сину Йонин, бо не тіло і кров це тобі відкрили, а Отець мій небесний» (Мт 16,17) а також «наказав учням, щоб вони нікому не казали, що він Христос» (Мт 16,20). Саме Ісус називає себе Христом, а слово Христос – це грецький переклад слова «Месія», що означає «Помазаний». Про нього читаємо в святому Письмі (Лк 2,11): «Сьогодні народився вам у місті Давидовім Спаситель, він же Христос Господь». Також апостол Павло багато разів згадує про Його божественність, наприклад у посланні до Колосян (2,9): «У Ньому бо враз з людською природою живе вся повнота Божества», отже, в Ісусі Христі невидимий Бог стає для людини доступним, зрозумілим і видимим, бо сам він каже про себе: «Я і Отець – одно» (Ів 10,30).

До того всього євангелист Йоан визнає божество Ісуса Христа, кажучи: «Ми знаємо також, що Божий Син прийшов і дав нам розум, щоб ми Правдивого пізнали. Ми у Правдивім, у Його Сині Ісусі Христі. Він – правдивий Бог і життя вічне» (І Ів 5,20).

Якщо ж ми віруємо у Ісуса Христа, у Його Божество, у Його воскресіння з мертвих, то наша віра у Його воскресіння є запорукою і нашого воскресіння і наше щоденне життя повинно виглядати по-іншому. Коротко кажучи – наше життя повинно опиратися на єдину основу, якою є Ісус Христос: «Іншої бо основи ніхто не може покласти, крім покладеної, якою є Ісус Христос» (І Кор 3,11).

Якщо християнин вірить у воскресіння Христове і вітається «Христос Воскрес», то всю свою надію він покладає на Христа. Ця чеснота надії зроджується з віри і полягає в очікуванні Царства Божого та впевненості, що все відбувається з Божого допуску і на Бога треба опиратися, довіряючи Йому у всьому.

Саме надія є в центрі між двома іншими чеснотами вірою і любов’ю і єднає їх. Людина, яка живе надією, знає, що Христос обдарує всім необхідним для гідного життя і та виконання свого покликання, щоб так заслужити собі вхід до Царства Небесного. Чеснота надії спонукає кожного з нас не покладати рук, а працювати і жити так, щоб гідно і достойно життя прожити, дивитися сміливо очі один одному, а також і достойно померти, насолоджуючись спокоєм совісті та божою благодаттю.

Ця чеснота надії спонукає людину покладатися на Бога і знати, що Бог, який все сотворив і всім управляє, не допустить чогось поганого для нас.

Тому саме в цей пасхальний час, ми, віруючі люди, що визнаємо Ісуса Христа Господом і на Нього покладаємо нашу впевненість, і від Нього отримуємо силу і бажання, щоб любити, просімо у Господа благодать бути людьми віри, людьми надії і людьми любові!

Бути людьми віри, або віруючими означає:

-       Визнавати Христа Господом і Спасителем;

-       Жити в Божій присутності, спілкуватися з Ним;

-       Читати Святе Письмо і духовну літературу;

-       Обов’язково щонеділі брати участь у недільній Літургії;

-       Час від часу сповідатися і приймати святе Причастя;

-       Носити на собі хрест;

-       Не встидатися публічно визнавати правди віри, встати на їх оборону, якщо це необхідно;

-       Дотримуватися визначених Церквою постів;

-       Жити за церковним календарем, брати участь у Літургіях в дні великих свят;

-       Надати християнське виховання дітям;

-       Дбати про християнський дух у родині, на роботі, в колі друзів;

-       Поширювати віру в своєму середовищі;

-       Бути людиною молитви, дбати за спасіння душ інших, молитися за ближніх.

Бути людьми надії означає:

-       Довіряти Богові у всіх життєвих випробуваннях;

-       Не опускати рук і не нарікати на Господа, коли є важко;

-       Не шукати винних і «крайніх» у своїх негараздах;

-       Не звертатися до ворожок і екстрасенсів;

-       Не зливати на віск і не скидати вроків (диявольські це штучки);

-       Боротися з гріхом та зі злом, не мовчати на гріх;

-       Долати всі труднощі з молитвою;

-       Підтримувати ближніх у моменти випробувань (знайти для них час і гроші);

-       Покладатися на Божу волю і Його промисел;

-       Не впадати у відчай, депресії;

-       Радіти у випробуваннях;

-       Знаходити сенс у стражданнях і труднощах;

-       Вміти побачити Божу волю і Божий промисел у будь-яких обставинах життя.

Бути людьми любові:

-       Бачити у своїх ближніх Христа;

-       Ставитися до ближніх з повагою і любов’ю і то до всіх;

-       Не дозволити собі зле говорити про ближніх;

-       Не осуджувати ближніх і не критикувати;

-       Не обманювати ближніх і не лукавити з ними;

-       Не вважати себе кращими за ближніх;

-       Не шкодити ближнім;

-       Не збагачуватися за рахунок ближніх (хабарі, відкати);

-       Бути людьми дієвої любові та милосердя;

-       Бачити сенс життя і щастя в ньому в служінні ближнім;

-       Шукати найперше добра інших та загалу, а не свого;

-       Відкинути назавжди будь-яку зверхність і погорду іншими.

Пасторальне планування

Жовтень 2017
Пн В Ср Ч Пт Сб Н
25 26 27 28 29 30 1
2 3 4 5 6 7 8
9 10 11 12 13 14 15
16 17 18 19 20 21 22
23 24 25 26 27 28 29
30 31 1 2 3 4 5