Івано-Франківська Архієпархія УГКЦ

Офіційний медіаресурс

У неділю, 19 листопада, на парафії св. Кирила і Методія за стараннями пароха о. Йосафата Бойка та керівництва ІФДС було проведено День семінарії. У організації цього свята взяли участь семінарсти ІФДС на чолі з ректором прот. Олесем Будзяком та віце-ректором о. д-ром. Андрієм Чорненком.

Це вперше. Задум такий: щоби парафіяни зблизька познайомилися з семінаристами, щоб священики-вихователі з семінарії розказали про таку спільноту як семінарія, як вона живе...Насправді, мені було дуже приємно спостерігати, як люди уважно слухали. Отець Олесь Будзяк - ректор Івано-Франківської Духовної Семінарії очолив Святу Літургію, одну частину проповіді присвятив розповіді про семінарію, заохотивши молитися за покликання. Після богослужіння, розказав вірним про навчальний заклад, який формує, готує майбутніх душпастирів.

Насправді, священики, так само як і лікарі, вчителі чи політики - не падають з неба, вони народжуються від якоїсь мами і якогось тата, вони отримують певне виховання з самого дитинства, що з часом впливає і на їхній життєвий вибір. Тому участь всієї парафіяльної спільноти у плеканні покликань до священства є дуже і дуже важливою.

Це так важливо, щоб семінаристи - майбутні священики їздили по наших парафіях, щоб люди знали їх, щоб вони старалися дійсно бути добрими і прикладними семінаристами, які би вже від навчальних років у семінарії виробляли в собі добрі звчики - чесноти жертовності, віддачі, служіння, бо без цього священиче покликання перетворюється у просту роботу, а люди це дуже і дуже відчувають.

На завершення богослужіння о. Йосафат подякував о. Олесю та всім сесмінаристам за їх жертовність та готовність служити Богові, Церкві і людям...

У 2009 році Блаженніший Любомир написав дуже гарне Послання з нагоди Року християнського покликання з особливим наголосом на покликанні до священства. Там, між іншим, пише таке:

"Священик і його громада. Основною клітиною Церкви як спільноти людей є церковна громада. Типовою такою громадою є парафія. Це вже добре сформована, організована група людей, які живуть на точно означеній території. Священнослужитель є духовним провідником, вчителем, святителем і пастирем цієї спільноти. Він веде парафіян у молитовному літургійному житті, дбає про їхній духовний поступ через уділення святих Тайн та здійснення інших так званих «треб». Добрий священик старається пізнати кожного члена цієї громади і допомогти йому по-християнськи жити. Він знає кожну хвору, убогу, потребуючу людину у своїй громаді, ніхто не виключений з-під його люблячої опіки. Коли хтось із громади не бере участі в її житті, особливо – молитовному, він вишукує цю людину, йде до неї з відкритим серцем, щоб запросити до спільноти. Священнослужитель близький кожній особі у своїй громаді, він відкритий до спілкування, особливо з молодими членами громади, старається, щоб через прицерковні братства та товариства краще здійснювати християнське життя. Що вже й казати про катехизацію, про поглиблення розуміння віри у громаді, чи то з боку дорослих, молоді та дітей.

Не кожна християнська громада є парафією. Часто трапляється, особливо в сьогоднішній Україні, що громаду треба щойно будувати, бо з різних причин ті, що повинні до неї належати, розсіяні територіально чи духовно забуті. Священик, який приходить на таку територію, повинен активно шукати тих, хто має право на його духовну опіку. Це вимагає великих зусиль, розсудливості, глибокої віри, терпеливості, а головно – щирої молитви. Треба бути готовим до багатьох незручностей, до браку розуміння чи навіть до протистояння. Тут йдеться про діяльність, відому під назвою «місійна», яка сьогодні становить важливу частину життя нашої Церкви. До неї треба належно готуватися, можна навіть сказати, що вона вимагає особливого покликання. Однак немає сумніву, що Господь Бог дає своїй Церкві потрібних робітників. І хто в собі таке покликання відчуває, хто розуміє актуальні завдання Церкви, повинен не тікати від цього, а радше, повний довір’я до Господа Бога, братися за таке нелегке діло.

Церковна громада – це миряни. Силою святих тайн Хрещення та Миропомазання вони також, як пригадує Другий Ватиканський Собор, беруть участь у пророчому, священичому та царському служінні самого Господа нашого Ісуса Христа. Священик у святій тайні Священства одержує в додатку священство служіння, тобто особливу участь у священстві Ісуса Христа, і це є підставою його потрійного священнослужіння як вчителя, святителя і пастиря. Кожний душпастир мусить ці дві правди нашої віри добре зрозуміти і у своїй пастирській діяльності доручені йому душі заохочувати максимально використовувати покликання християнина-мирянина. Парафія чи церковна громада взагалі – це велике спільне гармонійне діло, в якому задіяні усі члени, і священнослужитель, і миряни. Тільки спільними силами, розуміючи і виявляючи пошану до завдання кожного у розбудові Божого Царства, можна здійснювати освячення світу і всього, що навколо нас, як цього бажає наш небесний Спаситель. Між душпастирем і повіреними йому мирянами мусить бути взаємна пошана і тісна співпраця. Наскільки це здійснюється в певній громаді, особливо виявляється у критичних моментах, коли хтось перебуває в упадку або щонайменше заломлюється. У такому разі душпастир всіма силами повинен старатися рятувати людину, а якщо таким нещасливцем є сам душпастир, здорова християнська громада має виявити свою підтримку. Усі ми – члени святої Церкви – повинні миттєво реагувати на випадки падіння священика, допомагати йому з любові – настановою чи іншим дієвим способом, без злоби та приниження гідності, – допомагати так, як допомагають у бою воїни прапороносцеві, який впав поранений, бо вони знають, що військо без прапора-орієнтира є легкою здобиччю для ворога.

Читайте також: Десятиліття храму в Тисмениці

Священнослужитель завжди має пам’ятати, що він є також членом громади, серед якої живе, громади з її соціальними потребами. Він повинен бути у тісному зв’язку зі своєю громадою, підтримувати всі здорові позитивні ініціативи у виховному, культурному, економічному і державницькому житті. Водночас слід бути пильним і стояти осторонь усього, що могло б знецінити чи скомпрометувати його основне духовне служіння. У нашій Церкві ми маємо багато прикладів священиків – великих громадських діячів, завдяки яким поширювалася просвіта у наших громадах, села і міста рятувалися від п’янства, люди вчилися успішно господарювати, а все суспільство ставало багатшим через кооперативний рух. Усе, що оправдано цікавить громаду, не може бути чужим чи далеким для доброго душпастиря".

Тому, дорогі друзі, молімося за нові покликання до священичого і монашого стану.

 

Повідомив о. Йосафат Бойко, ВС

Пасторальне планування

Квітень 2018
Пн В Ср Ч Пт Сб Н
26 27 28 29 30 31 1
2 3 4 5 6 7 8
9 10 11 12 13 14 15
16 17 18 19 20 21 22
23 24 25 26 27 28 29
30 1 2 3 4 5 6