«Колись до сповіді я ходив раз на місяць, перед першою п’ятницею місяця. Потім був період, коли я ходив ще рідше…»

Маю таке враження: що свідоміша і зріліша віра — то свідоміша й сповідь, і то більша потреба сповіді.

 

Сповідь дитини

Ми всі пройшли через етап урочистого Святого Причастя. Хіба всі тоді були в захваті від Бозі, янголяток, лагідної Матінки Божої чи Ісусика.

З іншого боку, страх нас переймав від думок про грізного Бога Отця, який десь там є в Небі на хмарі й чекає тільки того, щоб видивитися якийсь гріх і покарати нас. Цей образ вочевидь спрощений — але, на жаль, багато хто його виніс із дитячих років.

Якщо такий образ закріпився у нашій свідомості, то й сенс і потреба сповіді переставали бути очевидними. Це радше «прикрий обов’язок». Отож цей обов’язок треба якось «на галочку» відпрацювати, повторюючи завчений з дитинства набір гріхів, інколи збагачуваним чимсь новеньким; а іноді цей обов’язок виконувався щоразу рідше.

 

 Навернення і Щоденник

Зміна настала в дорослому житті. Десь під час навчання. Я почав розуміти, що сповідь це щось більше, ніж тільки зізнавання в помилках, яких припустився, та злі, яке скоїв. До мене дійшло, що сповідь — це зустріч з Ісусом.

Серйозний підхід до сповіді полегшило читання «Щоденника» Сестри Фаустини. Її свідчення про зустріч з Ісусом рясніють фрагментами, що стосуються сповіді. Ісус багато разів умовляє і повчає, аби до цього таїнства приступати часто. Аби всерйоз сприймати повчання і вказівки сповідника. Сповідь — це великий дар, залишений нам Господом Ісусом. Він називав її «трибуналом милосердя» і вказував на незліченні чуда, які стаються за посередництвом сповідальниці.

Найбільше мене зворушує один фрагмент зі «Щоденника» Сестри Фаустини. Ісус говорив про сповідь: «Там — найбільші чуда, які невпинно повторюються. Аби отримати це чудо, не треба відбувати далеке паломництво ані складати якісь зовнішні обряди, але вистачить прийти до стіп заступника Мого з вірою і сказати йому біду свою, а чудо милосердя Божого проявиться в усій повноті. Хоч би душа була як труп, що розкладається, і хоч би по-людськи не було воскресіння, і все вже втрачене — не так є по-Божому, чудо милосердя Божого воскрешає цю душу в усій повноті. (…) Коли приступаєш до святої сповіді, до цього джерела милосердя Мого, завжди спливає на твою душу Моя кров і вода, що витекла з серця Мого, і облагороджує твою душу. Щоразу, як наближаєшся до святої сповіді, занурюйся повністю в Моє милосердя з великою довірою, аби Я мій вилити на твою душу щедроту своєї благодаті. Коли підходиш до сповіді — знай про те, що Я сам у сповідальниці чекаю на тебе, тільки заслоняюся священиком, але сам дію в душі. Тут убогість душі зустрічається з Богом милосердя».

Моє приготування

Отож, маючи знання про те, яким великим даром є сповідь, не можна її знецінювати. Підстава сповіді — це добрий іспит совісті. Не може бути так, що дорослі люди користуються тим, що було підготовлене для дітей-першопричасників! Я люблю «вечеряти» прекрасним іспитом сумління, який маю в своїй книжечці, але це тільки допомога. Люблю посидіти сам-на-сам і подумати, що сталось у мене від останньої сповіді. Йдеться не виключно про гріхи і катування себе; йдеться про помічання того, чого я не зробив, що занедбав і як я можу це виправити. Йдеться також про те, щоби побачити, що мені вдалося зробити, з чим стало краще, чого я досяг. Ці плюси в іспиті совісті теж важливі.

Інколи певні гріхи та слабкості так сильно приклеюються до людини, аж може здаватися, ніби моя сповідь нічого не дає, бо вони повертаються як бумеранг, часом навіть із подвоєною силою… Ось лише скільки разів я падаю — стільки разів мушу підвестися і не знеохочуватися поразками. Це сатана хоче нас переконати, ніби ми такі слабкі, такі невдахи, що сповідь беззмістовна, бо й так усе це болото повертається. Ось про це йому йдеться. І його не можна залишати задоволеним.

Що занадто, те недобре?

Колись до сповіді я ходив раз на місяць, перед першими п’ятницями місяця. Пізніше був період, коли я приходив ще рідше. Сьогодні стараюся ходити до сповіді якнайчастіше, щоразу тоді, коли знаю, що я не в стані освячуючої ласки. Я навчився цього, коли розпочав боротьбу з нечистотою. Тоді я помітив, що відкладання сповіді дорівнює входженню у ще більший безлад. Сповідь після падіння часто робила так, що наступне падіння ставалося після тривалого часу, а потім і перестало ставатися. Бо сповідь має велику силу. Бо сповідь дає велику благодать.

Сповідь — це Таїнство

Я стараюся пам’ятати про те, що сповідь це таїнство. Не люблю підходити до цього таїнства надто швидко. Уникаю, як лиш можу, передсвяткових «конвеєрних» сповідей. Стараюся йти до передсвяткової сповіді у такий момент, щоб не мусити швидко викладати гріхи жужмом у черзі інших вірних. Це не завжди вдається.

Стараюсь також не приступати до сповіді під час Святої Літургії, ну щонайменше не під час тієї, у якій хочу взяти участь. На моє переконання, два таїнства одразу — це «забагато». Треба або-або. Хоча, з іншого боку, якщо я знаю, що не матиму нагоди приступити до сповіді найближчим часом, то зважуюсь і на таку, під час Служби Божої.

Ідучи до сповіді, ми всі — як марнотратні сини з Ісусової притчі. Той юнак боявся реакції батька. Так і ми всі цього боїмося. Але пам’ятаймо, що реакція батька була сповнена радості й любові. Він справив бенкет на честь повернення свого сина. Таку ж радість відчуває Ісус, коли ми з нашим брудом приходимо до сповіді. Чуєте? Він, може, навіть справляє в Небі бенкет на нашу честь!

Джерело: CREDO

Пасторальне планування

Вересень 2018
Пн В Ср Ч Пт Сб Н
27 28 29 30 31 1 2
3 4 5 6 7 8 9
10 11 12 13 14 15 16
17 18 19 20 21 22 23
24 25 26 27 28 29 30