Голова Комісії у справах душпастирства охорони здоров’я Івано-Франківської архієпархії УГКЦ  о. Ярослав Рохман відомий як голова Руху «За тверезість життя» Івано-Франківської архієпархії УГКЦ, капелан центру паліативної допомоги. А останнім часом додалася також праця капеланом у групах взаємодопомоги дружин учасників АТО. Він є духівником таких груп в Івано-Франківську та Галичі, а ще окрім того в Галичі опікується групою взаємодопомоги батьків загиблих в АТО. Чому духовно-психологічна підтримка і реабілітація потрібна не лише військовим, а й їхнім дружинам, як жінки спілкуються на принципах «Рівний – рівному» і шукають відповіді на непрості проблеми, що виникають в родинах після повернення чоловіків з АТО, як вони можуть допомогти своїм чоловікам адаптуватися до нового життя – про це у розмові з о. Ярославом Рохманом.

 – Ми більше звикли говорити про реабілітацію військових, що повертаються з війни. Ви ж взяли під опіку їхніх дружин. Чому? Як виникла ідея створення таких груп?

– Відколи почалася у нас війна з Росією, виникла велика потреба реабілітації бійців. На жаль, держава цю реабілітацію не здійснює повною мірою. А в нашій Церкві була утворена Комісія у справах душпастирства Патріаршої Курії УГКЦ, яку очолив Владика Богдан Манишин, щоб займатися проблемами реабілітації. Тоді ж стало зрозуміло, що є ще одна прогалина – жінки, які чекають своїх чоловіків-військовослужбовців, які не знають, якими вони повернуться, які не знають, що потрібно зробити, аби їх якісно прийняти і адаптувати, соціалізувати для нового життя.

– І, очевидно, в кожній родині своя історія і водночас ці історії подібні, виникають схожі виклики і питання.

– Спробуймо це уявити коротенько. Боєць, який півтора року є на фронті і повертається додому – він втомлений, він звик за цих півтора року (а для набуття звички, за словами психологів, достатньо 21 дня) чітко виконувати накази, жити в польових умовах, для нього не існує питання якихось закупів, у нього все чітко – є бойове завдання і всі другорядні справи його не цікавлять. І коли він повертається додому, він живе тим звиклим життям. Це раз. Друге – з війни не можливо повернутися, щоб не було травми.

– Не тільки фізичної…

– Я як капелан говорю зараз про духовні, психологічні травми. Я не кажу, що ця людина повертається якоюсь неадекватною, але вона повертається іншою. Якщо сім’я зрозуміє це, то може стати добрим ресурсом для відновлення бійця, якщо ні, то, навпаки, може стати тригером і ситуація загострюватиметься.

– Боєць повертається іншим… Конкретніше – яким?

– Він повертається зі зміненим складом свого розуму, зі зміненою поведінкою, а особливо зі зміненим світосприйняттям. У нього дуже часто загострене почуття справедливості, а до дріб’язкових проблем може бути апатія. Натомість дуже вразливий до речей, які стосуються політичного життя, національного питання.

– Але і дружини за цей час, поки чоловіки були в АТО, стають іншими, чи не так?

– За півтора року, поки дружина була без чоловіка, вона повністю навчилася виконувати всі домашні обов’язки самостійно, вона перейняла на себе всі чоловічі справи. І будемо відверті: вона також втомилася за цей час. Коли повертається чоловік додому, її перше бажання – повернути його обов’язки йому і самій взяти паузу, відпочити, навіть від своїх обов’язків, не те що від чоловікових. А чоловікам іноді потрібно банально виспатися, відійти від того часу, щоб повернутися в цей час, перейти на інший режим життя. На це теж потрібен час. І виникає перший конфлікт подружжя: нерозуміння ролей, нерозуміння, хто і скільки має відпочити чи, навпаки, попрацювати. Друге. Як показує закордонний досвід, а тепер і наш, бійці часто починають змінювати пріоритети, цінності, а навіть фах свого життя. Для бійця це великий ресурс, він починає відкривати себе по-новому і для нього це супер. Натомість оточуючі, зокрема і дружина не завжди це розуміють. Це лише декілька прикладів, і таких речей може бути більше.

– Очевидно, і різні ситуації для тих, хто ще на передовій і хто повернувся. Можливо, варто готуватися до їх повернення. Можете дати кілька порад?

– Для жінок, чоловіки яких на передовій: на день дзвонити три рази і питатися «Як у тебе справи?» не потрібно. Якщо чоловік сказав, що він передзвонить, то просто потрібно цього дзвінка дочекатися, він не завжди може говорити. Друге, як зустріти? Є різниця, коли чоловік приїжджає в короткотривалу відпустку і коли він повністю повертається. І третє – жінки, які живуть з бійцем, що повернувся. Важливо дати їм зрозуміти, що вона не одна, що поряд є такі ж жінки, і що війна міняє не одного бійця, а ціле суспільство, і родини в першу чергу. Це не є якісь негативні зміни, але ми повинні вміти їх прийняти, використати навіть на добро для нас.

– Такі групи взаємодопомоги є і в інших областях? Духівників хтось вчить, як з ними працювати?

– Якщо я не помиляюся, таких груп по Україні є під сорок. Це ті, які є під керівництвом координаційної ради у справах душпастирства в кризових ситуаціях Патріаршої Курії УГКЦ. Важливо, щоб вони були координовані, бо є постійний вишкіл, є спілкування, є можливість вберегтися від некваліфікованої, «кухонної психотерапії». У нас організовуються тренінги і для капеланів, і для жінок. Духівники два рази на рік мають триденний вишкіл, навчання проводять висококваліфіковані фахівці, психологи. А для дружин були уже три тренінги. В Івано-Франківську, наприклад, такий тренінг зібрав 80 дружин одночасно в архієпархіальному корпусі.

– Одразу виникає запитання: як ви їх знаходите? Чи як вони вас знаходять?

– Спершу приходять найактивніші і вони стають такими собі ретрансляторами, «сарафанним радіо» – далі-далі. Той перший тренінг, який проходив три роки тому, навіть для нас став неочікувано кількісним. Ми найперше розповсюдили інформацію на кожній парафії. Багато бійців приходить на Літургію в кафедральний собор. З другого боку, співпрацюємо зі спілкою бійців АТО, а наша область унікальна, бо у нас змогли ветерани об’єднатися в одну спілку. На той час секретарем спілки була Тетяна Фреїшин, яка є дружиною бійця АТО і їй ця тема надзвичайно цікава. Вона здійснила більше півтисячі дзвінків, щоб зорганізувати дружин. Той семінар став першим кроком, а наступним була група взаємодопомоги.

– Тобто навчання – це одне, а діяльність групи – це щось інше?

– Це крок, щоб не просто стати пасивним слухачем (хоч воно і дає результат), але група взаємодопомоги – це можливість висловлювати напряму свої переживання, проговорювати ті теми, які вже цікаві жінці безпосередньо. Ми використовуємо світовий досвід. Зокрема, о. Арнальдо Панграцці, зі світовим ім’ям священик-італієць, капелан, говорив про те, що такі групи взаємодопомоги надзвичайно важливі, бо працює принцип «Рівний – рівному». Дружини самі собі помагають і, з другого боку, є потенціал відкритися, вилити свій біль, його всі приймають і ніхто тебе не осуджує. Це раз. І друге, така група має потенціал виростати, творити щось нове.

– У фейсбуці ми бачили світлини, як учасники вашої групи колядували в родинах загиблих та в «Бандерівському схроні».

– Це була дійсно цікава акція. Ми їздили до вдів загиблих в АТО, в геріатричний пансіонат, в хоспіс. Ще кілька років тому я хотів провести таку акцію разом з семінаристами, але у час Різдвяних свят вони роз’їжджаються. Тепер я запропонував жінкам з нашої групи взаємодопомоги, і вони радо підтримали цю ідею. Більше того, вони її реалізували дуже широко. Я думав, що ми сядемо в одну машину, декілька жінок і будемо їздити з колядою. Жінки ж сказали: ми створюємо Вертеп, ми залучаємо своїх дітей. Ми мали цілий автобус, який нас возив. Ми їхали від домівки до домівки, ми заїжджали в «Бандерівський схрон» потішити хлопців. Це був дійсно масштабний проект, кілька днів. Коли відвідували вдів, то важливо, що не побачили жодної жінки у стадії горювання тут і зараз, вони, слава Богу, виходять з цього і продовжують своє життя. Люди не можуть постійно жити в депресії, цього не хотіли б і їхні загиблі чоловіки. Життя має тривати. Вони віддали своє життя заради нашого життя, а не заради того, щоб ми замкнулися в собі.

– Наскільки чисельна ваша група взаємодопомоги жінок?

– Вона не може бути дуже великою. В маленькій групі легше відкритися, там є більший вияв довіри. Світовий досвід показує, що це група не більше 20 осіб. Наша група не є сталою. Десь приблизно 25 осіб зачислені, але не всі завжди можуть прийти, то приходять приблизно по 15. Збираємося раз на два тижні. А коли мала група, то це і можливість швидко змінювати тему – обговорюємо те, що хвилює. Повністю зберігається конфіденційність, є можливість приділити час кожному. До нас приходять психологи, висококваліфіковані фахівці.

– У вашій групі взаємодопомоги є жінки, які ще чекають своїх чоловіків, чи лише ті, у кого бійці повернулися з передової?

– Лише ті, чоловіки яких прийшли з війни. Ті жінки, чоловіки яких зараз в АТО, – у них більше обов’язків і у них інші проблеми. Ми думаємо про те, що, можливо, створюватиметься у Франківську друга група, бо об’єднувати їх не можна. Є категорії жінок, які очікують, є ті, до кого повернулися чоловіки, є категорії вдів, батьків загиблих. Ці всі категорії є різними і мусять зустрічатися нарізно.

– А є, що виходять з групи взаємодопомоги?

– Були випадки, коли жінки досягали певного якогось рівня і казали: все, я йду. І це нормально. А є і так, що жінки стали добрими подругами, часто зустрічаються разом на каві, помагають одна одній. І це прекрасно. Ця група взаємодопомоги працює.

– А відпочивають разом сім’ями?

– Більшість їздили на реабілітації, які організовує Комісія у справах душпастирства охорони здоров’я Патріаршої Курії УГКЦ. Ми побачили, що великим викликом є стосунки в сім’ї. Тому проводимо реабілітацію для подружніх пар, але обов’язково без дітей. Залишити дитину, приїхати і попрацювати над собою – не просто відпочити, а попрацювати. Тому не рекреація, а реабілітація. Наступні реабілітації відбудуться у лютому і березні в Яремчі в реколекційному центрі отців-редемптористів – місці спокою, затишку, відновлення сил. Детальніше про таку реабілітацію можна дізнатися на сайті zdorovia.ugcc.org.ua. Для тих, хто повернувся з АТО, для їхніх дружин – це добре духовно-психологічне розвантаження.

Джерело: Християнський портал Прикарпаття

Пасторальне планування

Лютий 2019
Пн В Ср Ч Пт Сб Н
28 29 30 31 1 2 3
4 5 6 7 8 9 10
11 12 13 14 15 16 17
18 19 20 21 22 23 24
25 26 27 28 1 2 3