Вчора для школярів Католицьких шкіл України розпочався Тиждень католицького шкільництва, який триватиме з 8 по 12 квітня. Так, 8 квітня, в Католицькій школі провів лекцію відомий психолог Володимир Станчишин. А сьогодні пропонуємо Вашій увазі кілька думок учительки української мови та літератури Католицької школи-гімназії п. Оксана Гошовської щодо власного покликання.

Невдовзі мені 32. Це прекрасний вік, коли тобі все дозволено, але ти вже досить мудрий, щоб не робити необдуманих вчинків. Це період, коли під очима вже залягають мімічні зморшки, але ти кажеш усім, що то від частих усмішок, а сама про всяк випадок мастиш під вічі на ніч кремом. 32 – це час, коли можна без остраху змінити місце праці, бо тобі ще далеко до пенсії й ти не тримаєшся своєї посади, як воша кожуха. Та буває така робота, яку не хочеться міняти навіть у 32.

“Перш, ніж я уклав тебе в утробі, я знав тебе; і перш ніж ти вийшов з лона, освятив я тебе: пророком для народів я тебе призначив” (Єр 1, 5). У кожного з нас своє фіґове дерево, і ти, як Нафанаїл, сидиш під ним з дипломом, ба навіть з двома в руках, і не знаєш, куди тепер подітися. Де є те місце, у якому ти, амбітний і талановитий, реалізуєшся й самоствердишся. І ти щасливий у Бога, якщо потрапляєш у таке місце з першої спроби, а не міняєш місця праці, як дрантиві шкарпетки. На свою роботу я потрапила з третього разу.

Коли мої однокурсники дізналися, що я влаштувалася в Католицьку школу, то взагалі не знали, про що мене запитати, і вели розмову досить обережно. А мені було цікаво, чому в християнській Україні, де навіть влада поважно хреститься в храмах, мої київські однокурсники вважали мене або неординарною, або трохи дивачкою.

Насправді ж Католицька школа є такою самою загальноосвітньою (хоча рік тому їй присвоєно прикладку «гімназія»), як інші. Монахині, що в ній викладають, так самісінько вміють жартувати та вчать дітей не тільки молитися. Світські вчителі не носять чорні габіти й каптури. На стінах висять не лише образи святих, а й портрети письменників. Після закінчення школи ніхто нікого не записує в монастир чи семінарію і тому подібне.

Але в цій школі є щось дуже важливе для мене. У ній є каплиця – простора, залита сонячним світлом, така не схожа на маленьку божницю, закладену іконами. Облаштування й навчальні кімнати, хоч і невибагливі у своїй простоті, руйнують стереотип, що освіта – це щось убоге, завжди недофінансоване, залишене на бюджетних задвірках. Двері із шумоізоляцією не дозволяють робочій атмосфері кочувати в сусідні кабінети. У широких коридорах багатосторонній рух  не стає травмонебезпечним. У нашій їдальні готують смачно, як вдома, а пан Сергій завжди обирає для мене найгарнішу булочку з таці. У цій школі не віє радянським минулим, усе по-сучасному, наприклад, коли ми робимо виставку учнівських робіт, то не клеїмо плакати скотчем до стін – у нас для цього є прекрасні скляні вітрини. «Скляні вітрини? – здивуєтеся. – Невже ваші учні не гасають по коридорах?» Буває, гасають, але вітрини поки що не розбивали, тому ми, обнадієні успіхом, будуємо скляний перехід до нового корпусу.

Проте, між нами кажучи, у Католицькій школі є щось приємніше за інтер’єр. Це люди, які обрали цю школу як роботу. Це мої колеги, яких Господь покликав туди кожного у свій час. Серед них є дуже багато справжніх друзів, яких хочеться побачити в понеділок уранці й подарувати їм усмішку й своє «Слава Ісусу Христу». І ти упевнений, що натомість тебе обдарують усмішкою також. Усмішкою, а не посмішкою. Між нами нема пліток, злоби та гризні за години. І не тому, що ми, такі ідеальні, зібралися в одному приміщенні, а може, тому, що кожного ранку разом з дітьми, довіреними нам Богом і людьми, ми стоїмо в каплиці перед образом Христа-Царя і заглядаємо Йому у вічі, а Він зазирає нам у саме серце.

Я не знаю, де працюєте Ви, шановний мій читачу, але я щиро вам зичу знайти те місце праці, до якого покликані. І якщо ви втомилися від безнастанних пошуків, то прислухайтеся до порад дорогих для вас людей. Усяке буває: може, їхніми вустами до вас промовляє сам Господь. Так трапилося зі мною. Одного літнього дня сестра Йосифа сказала мені у слухавку: «Оксано, Бог тебе любить!» Я повірила їй та рушила, залишивши позаду своє фіґове дерево.

Оксана Гошовська,
учителька української мови та літератури
Католицької школи-гімназії

Пасторальне планування

Червень 2019
Пн В Ср Ч Пт Сб Н
27 28 29 30 31 1 2
3 4 5 6 7 8 9
10 11 12 13 14 15 16
17 18 19 20 21 22 23
24 25 26 27 28 29 30