Вже завтра, в свято апостола Андрія Первозванного, в Івано-Франківську відбудеться традиційна проща вірних Івано-Франківської Архієпархії до Архікатедрального і Митрополичого собору Воскресіння Христового

Пропонуємо вашій увазі Життєпис блаженних Священномучеників Станіславівських.

1867 р. в селі Гадинківці Гусятинського повіту Тернопільського округу народився блаженний священномученик УГКЦ, довголітній Єпископ Станіславівської Єпархії Григорій Хомишин

Початкову освіту здобув у місцевій народній школі, згодом закінчив Тернопільську гімназію. У 1888–1893 роках навчався на богословського факультеті Львівського університету. Після закінчення навчального закладу був рукоположений на священика 19 травня, а відтак став катедральним сотрудником у Станіславові. Тогочасний станіславівський єпископ Юліан (Сас-Куїловський), звернувши увагу на талановитого молодого священика, 1893 року відправив його до Віденської боголословської академії на п'ятирічні богословські студії «Августінеум» поглиблювати знання з теології, де Григорій Хомишин ґрунтовніше ознайомився з особливостями пастирської діяльності римо-католицьких священиків.

У Відні Хомишин здобув ступінь доктора богословських наук і у березні 1899 року повернувся у Станіславів, де протягом 2 років працював на посаді катедрального служителя. Відтак був направлений парохом до міста Коломиї. Ректор духовної семінарії у Львові (1902–1904).

19 червня 1904 Митрополит Андрей Шептицький, Перемиський Владика Костянтин Чехович і Архієпископ вірменського обряду Йосиф Теодорович довершили інсталяцію новопризначеного Владики в Станіславській кафедрі. З 1904 єпископ Станиславівської єпархії, у якій значно розбудував релігійно-суспільне життя; заснував духовну семінарію (1907), почав видавати квартальник для священиків «Добрий Пастир» (1931–1939), перебрав тижневу газету «Нова Зоря», яка стала органом протегованої Хомишиним Української Католицької Народної Партії. З ініціативи Хомишина створено у парафіях мережу читалень «Скала», велася харитативно-допомогова діяльність: Товариство Івана Милостивого, кооператив «Священича Поміч», «Дієцезіальний фонд» тощо.

11 квітня 1945 р. Народний комісар державної безпеки УРСР та прокурор Львівської області затвердили рішення позбавити Г. Хомишина волі. Того ж дня працівник Станіславівського управління Народного комісаріату державної безпеки Свистун отримав ордер № 634 на арешт і обшук єпископа. 10 травня 1945 року після допитів станіславівському єпископові було висунуто обвинувачення.

Єпископ Г. Хомишин, як засвідчують матеріалам архіву КДБ, був ознайомлений із обвинуваченнями 12 травня 1945 р.

21 грудня того ж року у зв'язку з погіршенням стану здоров'я владику перевели з внутрішньої тюрми НКВД УРСР до лікарні Лук'янівської в'язниці, де 28 грудня 1945 р. він помер. У спеціальному акті лікар Фридберг зазначив, що це трапилося «при явищах наростаючої серцевої слабкості, від старечої дряхлості і аліментарної дистрофії». Проте численні свідки, серед яких Петро Герилюк-Купчинський, підтверджують, що смерть Владики Хомишина настала після тривалих побоїв на допитах.

Місце поховання Єпископа Григорія Хомишина не встановлене. Найімовірніше, тіло поховане на Лук'янівському цвинтарі, який знаходиться недалеко однойменної в'язниці. За іншою, також правдоподібною версією, воно могло бути похованим в урочищі «Биківня» на околиці Києва — відомому місці страти десятків тисяч жертв сталінського режиму.

27 червня 2001 зачислений Папою Іваном Павлом ІІ до лику блаженних.

 

Блаженний Єпископ Іван Слезюк

Народився 14 січня 1896 у селі Живачів на Станіславівщині. Закінчив 6 класів Коломийської гімназії (1914), а після закінчення Духовної Семінарії у 1923 р. був рукоположений на священика. У квітні 1945 р. з рук Владики Григорія Хомишина отримав єпископські повноваження на випадок арешту останнього.

Був арештований 2 червня 1945 р., а 12 червня 1946 р. Військовий трибунал МВС Станіславівської області засудив його на 10 років позбавлення волі і переїзд у Воркутинські табори, куди дістався на початку 1950 р. Звільнившись із ув'язнення 15 листопада 1954 р., повернувся до Івано-Франківська. У 1962 р. вдруге був заарештований на 5 років позбавлення волі в таборах суворого режиму. Після звільнення 30 листопада 1968 р. КДБ часто викликало його на чергову «бесіду». Останній виклик був за два тижні до смерті.

Повернувшись звідти, зліг та більше не підвівся. Помер 2 грудня 1973 в Івано-Франківську.

Обряд беатифікації відбувся 27 червня 2001 р. у м. Львові під час Святої Літургії у візантійському обряді за участі Івана Павла ІІ. 29 жовтня 2001 року мощі блаженного священномученика Івана Слезюка перенесли до греко-католицького катедрального собору Святого Воскресіння в Івано-Франківську.

 

Блаженний Єпископ Симеон Лукач

Народився 7 липня 1893 року в селі Старуня, Солотвинського району, Станіславівської (нині Івано-Франківська) області. Допитливий селянський син мав величезний нахил до науки. Ще коли навчався в школі в рідному селі, а згодом — в Богородчанах, два роки навчання зарахували за три. В Коломийській гімназії вчився так добре, що завоювував популярність як репетитор, і завдяки репертиторству міг самостійно оплатити навчання. А навчаючись у духовній семінарії, куди вступив 1913 року, став зразком молитовності. Щоправда, через Першу світову війну навчання у семінарії вдалося закінчити лише 1919 року.

Згодом, коли був уже священиком в с. Лядське Шляхоцьке біля Тлумача (сучасна Івано-Франківщина), Симеона Лукача в грудні 1920 року призначили викладачем в рідній Станіславівській духовній семінарії, де працював до квітня 1945 р.. На той час у семінарії був високий рівень викладацького складу. Серед викладачів тільки о. Симеон Лукач, який викладав моральне богослів’я та був духівником, не був доктором наук. Його лекції, спосіб життя, проповіді стали справжнім зразком священичого ідеалу. Отця Симеона потай від нього називали «магістром моральності».

Відчуваючи небезпеку для УГКЦ, перед своїм арештом блаженний єпископ Григорій (Хомишин) весною 1945 року таємно висвятив о. Симеона та ще двох осіб на єпископів. Оскільки свячення були повністю таємні, енкаведисти не знали про них і не заарештували нових єпископів одразу.

Владика Симеон (Лукач) став одним з найактивніших керівників підпілля УГКЦ.

Ув’язнення єпископ Симеон (Лукач) відбував у Станіславівській тюрмі. У в’язниці владика важко захворів. Тюремні лікарі визначили, що це астма. Насправді ж, це був туберкульоз легень.

У березні 1964 року через критичний стан здоров’я тюремники привезли владику Симеона помирати в рідне село Старуня. Незважаючи на важку хворобу, єпископ виконував свої священичі обов’язки: щодня служив Літургію, сповідав людей, суворо дотримувався посту.

А 22 серпня 1964 року помер в селі Старуня, де й похований.

На початку 90-х років ХХ століття православна громада с. Старуня перейшла у повному складі в лоно УГКЦ, а вже влітку 1991 року на кошти громади єпископові Симеону (Лукачу) звели пам’ятник біля церкви. Іменем єпископа названа і одна з сільських вулиць. Громада високо оцінила свого душпастиря, що був для неї не просто священиком, а, як і в ті далекі роки для семінарії, «магістром моральності».

У червні 2001 року Папа Іван Павло ІІ проголосив єпископа Симеона (Лукача) блаженним.

______________________

Долучайтесь до нашого каналу у Telegram - тут завжди найважливіша та найактуальніша інформації з життя Церкви одразу у Вашому смартфоні!

За матеріалами інтернет-видань

 

Пасторальне планування

Квітень 2020
Пн В Ср Ч Пт Сб Н
30 31 1 2 3 4 5
6 7 8 9 10 11 12
13 14 15 16 17 18 19
20 21 22 23 24 25 26
27 28 29 30 1 2 3