Це свято відоме ще й під іншою назвою – Найсвятішого Серця Христового. Культ Христової Любови у формі почитання Христового Серця зродився і розвинувся у лоні Західної Церкви, починаючи з XIII століття. У Східній Церкві немає згадки про почитання Серця Христового, проте більше наголошується на почитанні Божої любові. Так, уже в IV ст. зустрічаємо богословське опрацювання такого культу св. Григорієм Ніським, який створив своєрідну богословію Божої любові. Крім загальної любові (гр. «агапе»), він ще розрізняє в Бозі особливу любов до людей і називає її «чоловіколюбіє» (гр. «філантропія»). Святий Григорій стверджує, що «чоловіколюбіє є особливою характеристикою Божої природи».

І одна, і друга традиція бажає вказати на безмежну любов Бога до людей, хоч з дещо відмінними підходами.

Слуга Божий митрополит Андрей Шептицький, великий знавець і любитель східного обряду, у своїх посланнях спростовує закиди, що існували стосовно почитання Серця Христового, буцімто таке набоженство не має місця у нашому обряді тому, що є західним, тобто чужим. У часі Львівського Архиєпархіяльного Собору в 1940 р. він представив осібний декрет про Культ Христової Любови.

Митрополит Андрій бере у ширшому значенні культ Христового Серця і під ним розуміє радше цілу особу Христа-Богочоловіка. «Властивим предметом культу Христового Серця, — говорить він у згаданому декреті, — є все те, що в людській природі Христа може бути і підтягнене під той символ, хоч навіть і не походить з внутрішнього афекту любови, як, наприклад, ціла його наука, його мудрість, всі його чесноти, всі молитви, всі справи, установи, зарядження тощо. Уживаючи терміну «Христове Серце» як символу цілого, такого багатого внутрішнього життя в Христі, приписуємо все те його любові. Усьому тому поклоняємося, в тому символі маємо знамениту синтезу та конкретний знак безконечних скарбів Христової душі й безконечної скарбниці безцінних дарів для нас».

В культі Христового Серця бачить наш Слуга Божий Андрей великі користі для духовного життя нашого народу, і тому поручає його плекати. «В парафії, — каже він, — в якій люди почитають Христа Спасителя у тій формі, чи тим способом, ціле релігійне життя починає процвітати, люди горнуться до церкви, множиться число приступаючих до Найсв. Євхаристії, поволі зникають пороки поміж людьми, в родинах настає згода й любов; родичі пізнають, яким для них скарбом є діти, діти вчаться поважати й любити родичів. З настанням культу Христового Серця усе в парафії зміняється — так, як з настанням весни ціла природа будиться до нового життя. Тому є це безсумнівним обов’язком кожного душпастиря плекати той культ у своїй родині, в християнських родинах і цілій парафії”.

Справді, культ Серця Христового має західне коріння, але виправдано прижився і в нашій Церкві. Слід підкреслити, що це глибоке набоженство не змінює нашого обряду і за своєю суттю несе у собі всім вірним любов Христа до людей. Як відомо, о. Ісидор Дольницький уклав молебень до Христа Чоловіколюбця, щоб висловити любов Божого Серця до людей. Цей молебень служать у нашому обряді зі стихирами, співом, обрядами, відпустами, притаманними богослужінню Східної церкви.

Особлива риса любові – це любити й жертвувати себе заради іншого. Такою є і любов нашого Спасителя. «Ми любимо Бога, бо Він перший нас полюбив», — каже у своєму першому листі св. євангелист Іван (4, 19). Тож подякуймо Христові за Його безмежну любов до нас та у ці напружені дні пандемії й природних стихій прибігаймо до Нього всі, втомлені й обтяжені, а Він заспокоїть нас (пор. Мт. 11: 28).

«Господь завжди дивиться на нас з милосердям. Не біймося наближатися до Нього! Він має милосердне серце! Якщо покажемо Йому наші внутрішні рани, наші гріхи, Він завжди прощає нам. Він – чисте милосердя. Приходімо до Ісуса!» – так закликав Папа Франциск цього року вірних з нагоди урочистості Найсвятішого Ісусового Серця. 

Любов – це альфа і омега всього буття. Початок і кінець всього того, що існує. Любов творить усе! З любов´ю постало все, і ніщо, що постало, не постало без нього. У любові є життя, і життя є світло людей. І світло світить у темряві, і не займає його темрява (пор. Ів. 1, 1-5). Це висока істинна та глибока матерія. І не завжди нам вдається збагнути її у вирі щоденних турбот та негараздів. Свято Христа Чоловіколюбця – це чудова нагода зробити якийсь, хоч би маленький жест любові і залишити його в таємниці між мною та Богом. Мабуть, у нашому серці щоденно народжується чимало таких ідей, але не завжди вистачає сили волі та часу на їхнє звершення… «Спробуйте і подивіться, який Добрий Господь» (Пс. 34:9).

Автор: о. Іван СТЕФУРАК,
головний редактор Всеукраїнського часопису "Нова Зоря"