12 липня 2020 року минає 30-та річниця з часу відновлення Івано-Франківської Духовної семінарії ім. священномученика Йосафата.

Своїми спогадами відновлення та розвитку семінарії з читачами «Нової Зорі» діляться священники, її випускники.

Владика Йосафат Мощич, Єпископ Чернівецький УГКЦ:

– У 1994 році я приїхав із смт. Старий Розділ Львівської області поступати в Івано-Франківську Духовну семінарію. На вступній комісії при першій співбесіді були викладачі: о. Іван Корда, о. Іван Козовик, о. Ярослав Будуйкевич, а головою комісії був о. Діонізій Ляхович.

Перше питання, яке мені задали, було таке: «Хто більший – Ангел чи священник?». Я подумав і відповів: «Священник, бо в часі Літургії він може перемінювати хліб і вино в Тіло і Кров Ісуса Христа!». «Так, добре. А ще чому?», – не відступали екзаменатори. «А ще священник може сповідати людей!». Отці посміхнулись, відповідь була правильна. Друге питання звучало так: «А Ісус Христос був священником? Коли у фелоні Він служив першу Літургію?». Я задумався і на хвилю засумнівався, але в голові був образ Тайної Вечері, а тому відповів: «На Тайній вечері!». Мої відповіді сподобались викладачам і після екзаменів мене прийняли на навчання.

Перші два роки разом з 10 семінаристами я жив у монастирі отців Василіян на Майзлях. Нами опікувався о. Йосиф Данилович ЧСВВ. На той час семінарія ще не мала свого приміщення, більшість студентів жили по квартирах. Нам була поставлена умова, що після занять ми повинні допомагати в будівництві та ремонтах монастиря. Одного разу ми готувались до екзамену і сказали о. Йосифу, що не можемо того дня працювати. На що він відповів: «Ідіть на роботу, Господь тобі на екзамені як шуфлею накидає, і все буде добре!». Або казав: «Козаче, ти що з цукру? Вмиєшся і підеш на екзамен!». І дійсно, ми й попрацювали, й сесію всі успішно склали.

А на третьому курсі навчання ми вже перейшли в Духовну семінарію жити на вул. Василіянок, 64. Крім відвідування лекційних занять, ми цілим курсом ходили на Утреню й Вечірню, по черзі мили коридори, чергували в трапезній на кухні, прибирали. Нам дозволяли виходити в центр міста усього один або два рази в тиждень. Життя в семінарії було наче своєрідна духовна армія. Проте ми знаходили час раз у тиждень пограти в футбол на стадіоні школи №13, а також любили відвідувати нічні чування в різних монастирях.

Студентські роки (1994-1999) були цікавими, але вони швидко пролетіли, проте здобутий досвід завжди залишається, особливо – викладачі й духівники, які вчили нас життя.

Отець Роман МИКІЄВИЧ, ректор Духовної семінарії свщмч. Йосафата:

– Юнаки, які мають побожні думки, відчувають покликання і мріють стати священниками, мають можливість підготуватись до стану священства. Щоб отримати свячення, необхідно пройти тривалу підготовку. Кандидат має сформувати себе в молитві, літургійному житті, співжитті з семінаристами. Має прожити 5-6 років в одній спільноті, щоб відшліфувати себе для служіння Церкві. Священник має бути особою, яка вміє жити в любові до інших, тих, які біля нього вдень і вночі.

Семінарія – це місце, де кандидат в священники живе з Христом і своїми співбратами, які теж хочуть стати священниками. Він бере участь у спільних заходах, трапезі, повинен мати знання, вивчити Христову науку. Тобто паралельно з формаційним процесом має відбуватись і освітній.

Навчальний процес здійснює Івано-Франківська Богословська Академія Івана Золотоустого, яка дає необхідну для священства освіту. Семінарія дає формацію, а Академія – освіту. Ці дві гілки, два крила переплетені між собою. Без формації неможливо стати священником, без освіти – професіоналом. Семінарист має пройти і перше, і друге.

 В часи підпілля з формацією потерпали, збирались по хатах, як і на початках відновлення семінарії у 90-их роках минулого століття.

У 1996 році я повернувся з Риму. Владика Софрон Мудрий запросив мене до Івано-Франківська, то Духовна семінарія вже функціонувала, семінаристи жили всі разом. Правда, був брак викладачів, тому Владика запрошував їх з-за кордону.

Зараз семінаристи мають прекрасні кімнати, каплицю, де вранці і ввечері спільно моляться. Спільно трапезують, відпочивають, займаються спортом. Усі разом відвідують академію, де здобувають освіту.

Семінарія – це як рідна хата, а академія – як рідна школа. В Івано-Франківську вони знаходяться на одному подвір’ї. Хто бажає тут навчатись, той має для цього всі умови. В цьому велика заслуга наших Владик: св. п. Софрона Дмитерка та Софрона Мудрого, Владики Іринея Білика та Митрополита Володимира Війтишина, що є такий навчальний заклад, який так розвинувся і розбудувався.

Отець Володимир СУПИК, парох церкви Покрови Пресвятої Діви Марії (м-н Княгинин) м. Івано-Франківська:

– Я, родом із Львівщини, у 1990 році вирішив поступити в Івано-Франківський медичний інститут. Склав екзамени, але не набрав потрібну кількість балів, отож не вступив.

Моя мама дуже засмутилась, і ми вирішили зайти в Катедральний собор св. Воскресіння, щоб помолитись. На вході в храм зустрілися з Владикою Павлом Василиком, якого знали ще з підпілля нашої УГКЦ. Він сказав: «Ми відкриваємо Духовну семінарію в Івано-Франківську. Іди вчитися на священника». Я почав відмовлятись: «Не знаю, чи зможу, ця місія – тільки для вибраних».

«А ти спробуй, провчись рік, якщо не сподобається, то знову будеш вступати в медінститут», – запропонував єпископ. Так я провчився рік, після чого Владика Павло запитав  мене: «Ну що? Залишаєш семінарію?». «Ні, мені сподобалось! Я хочу вчитись далі», – відповів я.

У 1995 році стаціонарне навчання вже в Івано-Франківському Теологічно-Катехитичному інституті закінчили 75 семінаристів. Вчились не стандартно, з пар на пари ходили по всьому місту, бо не мали одного приміщення. Було багато викладачів з-за кордону. Семінаристи були на ентузіазмі, на піднесенні, хоча вчитись було важко. Підручників студенти не мали, предметів було дуже багато, лекції писали буквально на колінах. Під час літньої та зимової сесії складали по 15-17 екзаменів. Багато семінаристів після другого року поїхали на навчання до США, в Хорватію, Австрію, Італію, Польщу, Чехію. Більшість там залишились і зараз служать в українських парафіях для українців.

Коли ми завершували навчання, то о. Софрон Мудрий став ректором. У 1995 році я став референтом ректора, а в 1996 році поступив на навчання у Люблінський католицький університет в Польщі. Коли повернувся, то протягом чотирнадцяти років викладав літургіку в нашому Теологічно-Катехитичному інституті.

Отець Микола ГРИГОРУК, парох с. Фитьків Коломийської єпархії:

– У 2016 році я закінчив навчання в Івано-Франківській духовній семінарії та Теологічній Академії. Проте моє навчання і формування, як майбутнього священника, тривало не лише сім академічних років, але розпочалося з десятирічного віку. З того часу мене виховував о. Іван Качанюк (що навчався у підпільній духовній семінарії о. Михайла Косила в Дорі на Яремчанщині), який завжди розповідав, яким має бути священник і якими чеснотами він має володіти. Під час цих наук отець часто наводив приклади з життя священників, котрі навчалися у Станиславівській духовній семінарії і під час переслідування УГКЦ залишилися вірні своїй Церкві та покликанню.

Часто о. Іван згадував про о. Авксентія Бойчука – довголітнього і останнього передвоєнного ректора Станиславівської духовної семінарії (1923-1945) та про інших визначних викладачів, котрі, на жаль, були несправедливо забуті. Ці розповіді заохотили мене зібрати матеріали про історію духовної семінарії, котра розпочала своє життя 14 січня 1907 р. і діяла до 1945 р. Про деяких професорів було обмаль інформації. Отож доводилося їздити до їхніх родинних місць (а це не тільки Івано-Франківщина, а й Тернопільщина, Львівщина) та розшукувати рідних, котрі ділилися спогадами, віднаходили на горищах фотографії, книги, особисті й  літургійні речі. Було зібрано багато матеріалу, а найголовніше – віднайдено світлини всіх отців-професорів, які були невідомі. Наприклад, віднайдені першоджерела про о. Авксентія Бойчука стали основою для моєї магістерської праці, а згодом – і книги «Сильний Божим Духом».

Ці унікальні речі стали частиною експозиції нашого Музею Історії підпільної УГКЦ, що діє в с. Фитьків на Надвірнянщині. Серед найцінніших експонатів: Євангеліє, подароване для духовної семінарії блаж. Григорієм Хомишиним з дарчим підписом; лист, адресований першому ректору о. Єремію Ломницькому; грамоти призначення віце-ректором о. Іллі Оренчука, і викладачем та префектом о. Авксентія Остафіїва; диплом богослова з першого випуску семінарії;  «Леґітимаційна книжочка» – залікова книжка; молитовник семінариста; світлини, на яких бачимо, як виглядала семінарійна каплиця та життя семінаристів.

Нині, у 30-річний ювілей відновлення Івано-Франківської духовної семінарії, як правонаступниці семінарії, котра діяла до 1945 р., хочу подякувати своїй альма-матері, всім отцям духівникам та викладачам за формування, виховання і приклад для мене, а також побажати, щоб вона й надалі залишалася справжньою духовною кузнею для майбутніх студентів, які б, за прикладом наших станиславівських мучеників, ревно служили Богові, Україні й людям.

підготувала Юлія БОЄЧКО,
для Всеукраїнскього часопису "Нова Зоря", №26-27 від 9 липня 2020 р. - С.4-5

Довідково

Івано-Франківська Духовна Семінарія ім. Св. Свящ. Йосафата є правонаступником і продовжувачем діяльності Греко-Католицької Духовної Семінарії в Станіславові (сьогодні Івано-Франківськ), заснованої в січні 1907 р. Проте історія виникнення Станіславівської Духовної Семінарії сягає ще ХІХ ст. 13 березня 1893 р. декретом імператора Австро-Угорської імперії було дозволено засновувати єпархіальні духовні семінарії, що практично використав тодішній Ординарій Станіславівської єпархії єпископ Юліан Сас-Куїловський, подбавши про складення кошторису побудови Духовної Семінарії у Станіславові.

Історія:

  • 13 березня 1893 р. декретом імператора Австро-Угорської імперії було дозволено засновувати єпархіальні духовні семінарії, також — і тодішньому Ординарію Станиславівської єпархії УГКЦ єпископові Юліану Сас-Куїловському. Котрий склав кошторис спорудження Духовної Семінарії у місті Станиславів.
  • У серпні 1899 р. наступний Ординарій Станиславівської єпархії єпископ граф Андрей Шептицький закупив навпроти свого палацу на вулиці Липовій (тепер Шевченка) земельну ділянку, добившись наступного року від уряду Австро-Угорської імперії дозволу на спорудження Семінарії.
  • У червні 1902 р. розпочалося будівництво Духовної Семінарії.
  • 14 січня 1907 р. перші 19 семінаристів почали навчання. Що було результатом зусиль єпископа-ординарія Станиславова Григорія Хомишина, який обійняв Станиславівську катедру після призначення єпископа графа Андрія Шептицького митрополитом Львівським.
  • Семінарія відновила своє повноцінне життя 12 липня 1990 року. Варто зауважити що від 1945 р. до 1990 р. навчання семінаристів проходило у підпільних обставинах. За час діяльності семінарії в підпіллі були виховані молоді священики, які стали опорою для старших, які повертались із концтаборів радянського союзу після репресій.

Ректори:

  • У 1906—1915 роках — о. Єремія Ломницький, ЧСВВ;
  • у 1918—1923 рр.  — о. Михайло Вальницький;
  • у 1923—1945 рр. — о. Авксентій Бойчук;
  • від 1990 р. — єп. Іриней Білик;
  • з 1994 р. — єп. Софрон Мудрий;
  • з 2000 р. — о. Теодозій Янків, ЧСВВ;
  • з 18 грудня 2001 р. до 15 травня 2010 р. — о. д-р Олег Каськів;
  • з 15 травня 2010 р. — о. д-р Олександр Левицький;
  • з 13 червня 2014 р. — о. д-р Олег Каськів;
  • з 13 вересня 2016 р. — о. Олесь Будзяк;
  • з 20 червня 2019 р. — о. Роман Микієвич.