44 роки тому, 2 квітня 1977 року, в монастирі поблизу Риму таємно Блаженніший Йосиф Сліпий висвятив о. Любомира Гузара на єпископа. Протягом 19 років Любомир Гузар чекав підтвердження своєї єпископської хіротонії.

22 квітня 1996 р. Папа Іван-Павло ІІ нарешті визнає Любомира Єпископом і призначає екзархом Києво-Вишгородським. Владика Любомир зразу розгортає душпастирську працю УГКЦ на центральних і східних теренах України. 17 жовтня того ж року Патріарх Мирослав-Іван Кардинал Любачівський призначає Владику Любомира своїм помічником. Після смерти Мирослава-Івана Синод єпископів УГКЦ обирає Владику Любомира на Верховного Архиєпископа, а в день хіротонії Глави УГКЦ, 28 січня 2001 р., Папа Іван-Павло ІІ номінує його Кардиналом папської гідности Римської Церкви.
 
Любомир Гузар велична постать нашої історії, шанований далеко за межами України. Після смерті папи Івана Павла II у 2005 році Блаженніший став одним з кандидатів на Ватиканський престол (з-поміж 16 інших кандидатів).
 
Пригадаємо, що Любомир Гузар очолював Українську Греко-Католицьку Церкву десять років (2001–2011). За цей час йому вдалося чи не найважливіше — перенести престол УГКЦ до Києва, фактично зробивши церкву всеукраїнською, поступово стираючи асоціації виключно із західною Україною, а також просуваючи її на схід.