Літо – прекрасна пора, коли можна розслабитися та з головою пірнути у відпочинок, відпустку чи канікули. Господь дарує нам цей час, щоби ми набралися сил, відновилися як фізично, так і духовно, а опісля знову повернулися до звичного способу життя, виконуючи свої обов’язки. Це час, який даний нам, щоб більше побути з родиною, сім’єю, можливо, відвідати когось з рідні, а чи самим відкрити для себе щось нове та досі непізнане. 

Водночас все частіше помічаю, коли в сповіді люди зізнаються, що саме під час перебування у відпустці десь занедбували своє духовне життя: молитву, читання Святого Письма, участь у Літургії. І якщо з останнім справді можуть бути труднощі (коли, наприклад, ви перебуваєте в якійсь країні, де немає християнських церков), ну то занедбання перших двох пунктів, як мінімум, свідчить про те, що Господь далеко не такий важливий для нас, як нам то часто може видаватися.

Святий Іван Павло II під час молитви «Ангел Господній» 21 липня 1996 року сказав: «Під час відпочинку і, зокрема, в період відпустки, людині пропонується усвідомити той факт, що робота – це засіб, а не кінцева мета життя, і їй дається можливість відкрити красу тиші як простору, в якому потрібно знайти себе, щоб відкритися до самопізнання та молитви».

ПРОДОВЖЕННЯ...