Митрополит Андрей Шептицький був найбільшим духовним провідником у міжвоєнній Галичині, тому зазирнути в «лабораторію» його власної мотивації – це наче переглянути підручник з успішного лідерства. Яким, на думку митрополита Шептицького, має бути справжній лідер та що його гартує?

Ми вибрали для вас кілька тез із влогу проректора УКУ Мирослава Мариновича «Передумови успішного лідерства», який був записаний у межах проєкту «Бієнале Шептицький».

1. Першою передумовою лідерства за Шептицьким Мирослав Маринович називає вміння шукати не свого, а загального добра. Цю рису митрополит Андрей сформулював в одній зі своїх молитов: «Нехай Бог завжди дає нашому народові мудрих провідників у суспільному й політичному житті, які би шукали не свого, а загального добра, які би здійснювали провід, а не улягали кожному вітрові загальної опінії, які би сміливо і голосно признавалися до принципів Христової віри».

2. Лідерство – це не панування, а служіння. Митрополит Андрей формулює духовну основу ефективного служіння так: «Хай Божий закон буде правилом вашої поведінки й вашою метою. Ідучи цією дорогою, без жодного сумніву, найкраще послужите Батьківщині й майбутньому нашого народу».

 3. Любов – важлива ознака лідерства, що творить природну і надійну основу порозуміння. Адже без любові лідерство неминуче набуде ознак маніпулятивності та зловживання людською довірою. Андрей Шептицький каже: «Аби привернути душу народу, треба його любити, треба розуміти всі його потреби, цінувати всі його чесноти, шанувати й любити його культуру і традиції та прагнути змінити чи ліквідувати лише погане». 

4. Щоби бути успішним лідером, треба повністю «воплотитися» у життя тих, кого ти хочеш повести за собою, стати для них своїм. У своїх молитвах ми звично просимо для родини: здоров’я, щастя, достатку, життєвого успіху. Таким є голос нашої епохи. Натомість молодий Андрей Шептицький перед постригом у монахи просить у Бога: «Зволь, Господи, вибрати собі з нашої родини священників, апостолів, святих мучеників». У цих словах ми бачимо його спроможність до самопосвяти на служіння й мучеництво.

5. А ще митрополит зазначає:«Служба любові, мої дорогі, не знає лаврів доти, доки жертва ще не повна, а жертва однієї хвилини не заступить довголітньої мурашиної праці. Не зривами однієї хвилини, лише безупинним напруженням і безупинним жертвами аж до крові та смерті багатьох поколінь двигається народ. І легше часом кров пролити в одну хвилину ентузіазму, ніж довгі літа з трудом сповнювати обов’язки і переносити спекоту дня, і жар сонця, і злобу людей, і ненависть ворогів, і брак довір’я своїх, і недостачу помочі від найближчих, і серед такої праці аж до кінця виконувати своє завдання, не чекаючи лаврів перед перемогою, ані винагороди перед заслугою!». 

За словами Мирослава Мариновича, чимало серед нас зрікаються свого революційного пориву до чистоти і зневірено йдуть на компроміс зі всюдисущим злом. Українці можуть бути прекрасними у своєму ентузіастичному пориві, проте на довготерпеливу «мурашину працю» їх, останнім часом, явно не вистачає.

Митрополит закликає нас бути готовим іти проти течії і переносити все те, на що наштовхується інакодумець: «...і злобу людей, і ненависть ворогів, і брак довір’я своїх…». Ці прикрі супутники часто стають ознакою того, що ти йдеш правильним шляхом.

Фото: ZN, UA

Джерело: НВ