“Я – тріумфуючий капітан моєї”, – ці слова взяті з однієї поезії брата Марсельо Хав’єра Морсельо, ВС стали назвою книги його життєпису. Автором книги є о. Міґель Анхель Фуентес, ВС, особистий свідок життя бр. Марсельо, який в деталях зібрав свідчення про світле життя та богопосвячене покликання молодого юнака з Аргентини.

«Не дозволь снігові випасти навесні», ці слова якнайкраще характеризують 23 – річне життя Марсельо Хав’єра Морселі, яке було весною без передчасного снігу. Він не постарів передчасно, як багато молоді, чия юність покривається кригою гріха, смутком цього світу, страхами земного життя, яке вони вважають остаточним. У житті й душі Марсельо була тільки весна. Чи настане в житті людини осінь і зима, чи порідіє волосся й посрібляться скроні – залежить тільки від Бога. А щодо душі, то пори року душі залежать від вибору нашої крихкої волі, яка або вириває, або залишає сторінки календаря». Каже автор книги, що в історії Марсельо ніколи не сніжило.

Дане видання вийшло з благословення Високопреосвященннішого Митрополита Володимира Війтишина, та пройшло відповідну архієпрахіяльну рецензію. Про переклад та видання даної книги постарались сестри СГДММ Чернечої Родини Воплоченого Слова, за що їм сердечно дякуємо.

Бажаючим придбати книгу, звертатися за номером: 097-61-83-634 – с. Марія Любові

Довідка: Марсельо Хав’єра Морселья є першим “воплоченцем”, що заснував наше Згромадження на небі. Він був першим членом нашого ЗВС, що упокоївся в Бозі, маючи всього лише 23 роки життя. Ось деякі спогади з історії Згромадження про життя Марсельо Хав’єра Морселя.

8 лютого 1985 року на озері Ель Ніувіль загинув семінарист Марсельо Хав’єр Морселья. Це був перший з наших монахів, який відійшов до вічної Батьківщини. Того дня наш засновник о. Карлос Буела сказав: «Сьогодні ми зробили заснування на небі». Його смерть була дуже плідною для нашого Згромадження. З моменту його загибелі ми почали рости із запаморочливою швидкістю.

Пізніше у книжці, яка описує життя цього семінариста, о. Міґель Фуентес у вступі написав: «В одному зі своїх листів, Марсельо, коли мав 20 років, цитував одну фразу: «Не дозвольте, щоб падав сніг весною». Вона визначає і велично охоплює цього двадцятитрьохрічного юнака, що носив ім’я Марсельо Хав’єра Морселя – це була весна без передчасного снігу. Він не постарівся раніше часу, як стільки молодих людей, які зруйнували свою юність льодом гріха, сумом світу чи пригніченням земного життя, прожитого так, ніби ним усе закінчується. Марсельо мав лише весну, весну життя та душі. Щодо першої, то лише Бог визначає, чи людина пізнає осінь та зиму; друга залежить від стану душі, і листки цього календаря вириває або увічнює наша крихка воля».

Описуючи життя у семінарії, коли семінаристи-монахи щойно переїхали у Віллу де Лухань на вулиці Чаньяраль (Аргентина), брат Марсельо писав: «Життя тут є присмаком Неба». Також говорячи одного разу про Згромадження, яке щойно засновувалося і до якого він приєднався, він сказав: «Ми є перші… і маємо бути святі».

В той час Марсельо був особистим секретарем о. Карлоса Буели. Його однокурсники відзначали велику відповідальність, з якою Марсельо виконував свій обов’язок, він завжди зберігав конфіденційність у тому, що робив, писав чи читав у силу свого обов’язку. І, вцілому, підсумовуючи особисті якості Марсельо та цінність його прикладу для всіх членів Згромадження та й інших людей взагалі, о. Міґель Фуентес писав: «Він поєднує у собі особливі характиристики… був молодим, він був і семінаристом і монахом, був близький нам як своїми особистими стражданнями (як наприклад, біль через розлучення батьків), так і окремими якостями: радість, довіра Божому Провидінню, насолода від розмірковувань та обдумувань, місійний дух, послух, чистота тощо». Численні свідчення його друзів говорять про героїчність його чеснот, і, надіємося, що з часом Церква їх розгляне.

Пресслужба Згромадження Воплоченого Слово